Франц Біберкопф сильний, як кобра-змія, але на ногах стоїть нетвердо, встав і пішов на Мюнцштрасе до євреїв. Він пішов туди не навпростець, а зробив великий гак. Нарешті він хоче з усім покінчити. Почати з чистого аркуша. Так ідемо ми знову, Франце Біберкопфе. Погода суха, холодна, ще й вітряно, кому тепер охота стояти перед будинком, бути вуличним торговцем і відморожувати собі ноги. Честь у вірності. Таки виліз, на щастя, зі своєї нори й більше не чує жіночого галасу. Ось він — Франц Біберкопф, іде вулицею. Усі кнайпи порожні. Чого б це? Всі волоцюги ще сплять. Нехай господарі шинків самі жлуктять своє пійло. Акціонерське пійло[76]. Ми не маємо до нього ні найменшої охоти. Ми п'ємо свій шнапс.
Франц Біберкопф в сіро-зеленій солдатській шинелі спокійно проштовхував своє тіло крізь людський натовп, попри жіночок, які продавали з возів городину, сири та оселедці. Продавці закликали купувати в них цибулю.
Люди роблять те, що можуть. Удома в них діти, голодні роти, пташині дзьобики, дзьоб-дзьоб, дзьоб-дзьоб.
Франц наддав ходи, завернув за ріг. Яке свіже повітря! Повз великі вітрини він проходив уже спокійніше. Скільки коштують чоботи? Лаковані туфлі, бальні черевички, мають шикарно виглядати, така ніжка маленька й у такому бальному черевичку. Отой манірний Ліссарек, що на мавпу був схожий, той, що з Богемії, старий тип з великими ніздрями, там, у Теґелі, так йому жінка, чи ким там вона йому доводилась, що кілька тижнів приносила пару гарних шовкових панчіх, одну пару нових, а одну старих. Ото чудасія! Кров з носа, а він мусив мати панчохи, бери де хочеш, хоч кради. Одного разу його заскочили, коли він сидів, нацупивши ті панчохи на свої брудні ноги, от телепень, збуджений до краю — аж вуха почервоніли, ну й тип, сміх та й годі! Меблі на виплат, платити частками, кухонні меблі, оплата протягом 12 місяців.
Франц задоволено покрокував далі. Лише раз по раз був змушений зиркати на тротуар. Перевірив свій крок, чи не хитає ним часом, але ні, гарний, міцний, надійний брук. А потім його погляд швидко ковзнув по фасадах будинків, і він переконався, що вони стоять твердо, не хитаються, хоча, власне, такі будинки зі стількома вікнами можуть легко похилитися вперед. А там воно й на дахи може перейти, й потягти дахи за собою, адже дахи досить хисткі. Отак почнуть спершу хитатися, потім розгойдуватися, а тоді, чого доброго, посиплються на землю. Дахи можуть сповзти, поплисти як пісок, злетіти, як капелюх з голови. Адже всі вони закріплені під нахилом, на кроквяній фермі, й так одна за одною — цілий ряд. Але вони прибиті цвяхами, під ними міцні крокви, а потім ще толь, смола. На Райні варта як стіна, надійно стереже вона… Доброго ранку, пане Біберкопф, ідемо струнко, груди вперед, спина рівна, отак, хлопче, вперед по Брунненштрасе. Бог милосердний до всіх людей, а ми ж громадяни Німеччини, як любив повторювати начальник тюрми.
Якийсь тип у шкіряному картузі, з миршавим блідим обличчям здряпує мізинцем прищик на підборідді, випнувши при цьому нижню губу. Інший, з широкою спиною та відвислими ззаду штанами, стояв від нього навскоси, обоє загороджували дорогу. Франц обійшов їх. Той, що в картузі, длубався пальцем у правому вусі.
Франц із приємністю зауважив, що всі люди спокійно йдуть собі вулицею, візники вивантажують товар, відповідні служби дбають про належний стан будинків, неначе грім той клич звучить, от і ми йдемо собі. На розі кругла тумба для оголошень, на жовтому папері великими чорними літерами було надруковано: «Ти жив колись на берегах чарівних Райну?[77]» та «Король напівзахисту[78]2». П'ять чоловіків тісним колом стояли на тротуарі, вимахували молотами й зривали асфальт, а того, в зеленій вовняній куртці, ми знаємо, значить, таки знайшов роботу, що ж, і ми могли б так попрацювати, та краще іншим разом, молот тримаєш правицею, замахуєшся, підхоплюєш, опускаєш — бух. Це ми, робочий люд, ми — пролетаріат! Правою вгору, лівою підхоплюєш — і бух! Обережно — будівельні роботи, Штралауська асфальтова компанія.
Франц неквапно крокував далі, повз нього прогуркотів деренчливий трамвай, зістрибувати з трамвая під час руху суворо заборонено! Сходити — тільки на зупинці! Поліцай регулює дорожній рух, поштар хоче швиденько перебігти дорогу. Мені поспішати нікуди, я тільки до євреїв зайти хочу. Вони нікуди не дінуться. Стільки бруду налипло на чоботи, але вони все одно були нечищені, а хто почистить, пані Шмідт, чи що, ага, дочекаєшся від неї [павутина на стелі, кисла відрижка], він провів язиком по піднебінню, обернувся до вітрин: Майстерня вулканізації, автомобільне мастило Ґарґойль, зачіски «ґарсон», «водяна хвиля», засіб для волосся Піксафон. Може, товстушка Ліна почистить чоботи? Франц наддав ходи.
76
Мається на увазі пиво Акціонерного броварного товариства Фрідріхсхьоге, що на той час було найбільшим броварним концерном Європи.
77
Трохи переінакшена назва фільму Джеймса Бауера
78
Фільм режисера Фріца Фрейзеля