Кризова ситуація в рейхстазі, чутки про вибори в березні, найімовірніше вибори — в квітні, куди Ви, Йозефе Вірте[99]? середньонімецький страйк триває, планується утворення арбітражної камери, розбійний напад на Темпельгерренштрасе. Його місце при виході з метро на Александерштрасе навпроти кінотеатру УФА[100], на цьому боці оптик Фромм побудував свій новий заклад. Франц Біберкопф уперше потрапив у цю товчію, він кидає погляд на Мюнцштрасе і думає: цікаво, як далеко звідси до тих євреїв, вони живуть десь неподалік, то було, коли зі мною та халепа трапилася, треба якось навідати їх, може, вони в мене одного «Народного спостерігача»[101] куплять. Чом би й ні? Подобається він їм чи ні — байдуже, головне, щоб купили. На цю думку він посміхається, ну й кумедний був отой старезний єврей у пантофлях. Він роззирається, пальці задубли, поряд стоїть якийсь малий горбань, у нього зовсім кривий ніс — напевне, був зламаний. Кризова ситуація у райхстазі, будинок № 17 на Геббельштрасе евакуйовано через небезпеку обвалу, кривавий злочин на рибальському пароплаві, бунтівник чи божевільний?
Франц Біберкопф та горбань обоє хукають собі на руки, щоб зігрітися. Дообідня торгівля йде мляво. Худющий старий чоловік, обшарпаний, заяложений, підходить до Франца. На голові в нього зелений повстяний капелюх, він запитує Франца, як воно — торгувати газетами. Колись і Франц про таке запитував. «Хто його зна, колего, чи підійде тобі ця справа». — «Ну, мені вже п'ятдесят два». — «Отож-бо й воно. З п'ятдесяти якраз і починаються проблеми з подагрою. Коли я служив у прусському війську, то був у нас капітан запасу, мав лише сорок, сам він із Саарбрюкена, аґент з розповсюдження лотерейних квитків — тобто він так казав, а може, він сигаретами торгував, — так от, у нього подагра вже у сорок була, ще й поперек прихопило. Але у нього через ті болячки така чудова постава була! Він ходив, як мітла на роликах. Постійно просив розтерти його маслом. А коли масла не стало, десь так у 1917-му, а був тільки пальмін, такий чудовий різновид маргарину, ще й згірклий на додачу, то він на кулю наразився — і по всьому». — «Що ж робити, на фабрику таких, як я, також не приймають. А минулого року мене ще й прооперували в Ліхтенберзі, у шпиталі святого Губерта. Вирізали яєчко, сказали, що там був туберкульоз, і досі болить. Та що там казати!» — «Ну то бережись, а то й друге виріжуть. Тобі вже краще напитувати якусь сидячу роботу — кучером, абощо». Середньонімецький страйк триває, перемовини завершилися безрезультатно, замах на закон про права квартиронаймачів, позбавляють даху над головою. «Ну що, колего, можна й газетами торгувати, але треба багато ходити, а ще треба мати гучний голос, як у тебе з горлом, тут треба виспівувати, як вільшанка, а ти співати вмієш? Бачиш-но, це в нас головне, у нас треба вміти співати і вміти бігати. Нам потрібні добрі горлодери. Найбільші крикуни найбільше й заробляють. Кажу тобі, у нас тут самі спритники. Ось глянь, скільки тут пфеніґів?» — «Здається, сорок». — «Отож, тобі здається, що сорок. А це важливо. Ти кажеш: сорок. Але коли хтось поспішає і знаходить у кишені лише монетку вартістю 5 пфеніґів і одну марку або десять марок, то питає нашого брата, чи ми можемо розміняти, а ми завжди можемо розміняти. Тут усі такі моторні, справжні тобі банкіри, і розміняють, і відсоток вирахують, а ти нічого й не помітиш, так хутко все робиться».
Старий лише зітхнув. «Еге ж, у твоєму віці, та ще й з подагрою… Знаєш, колего, якщо хочеш спробувати, то не бігай сам, візьми собі двох пацанів у помічники, їм, звісно, треба буде платити, можливо, половину віддаватимеш, але ти вестимеш усю справу, а ще побережеш ноги й горло. А ще треба мати зв'язки і знайти добре місце. Непогано можна заробити на спортивних змаганнях, на зміні уряду. Коли помер Еберт[102], то газети просто з рук виривали. Слухай, що ж це ти так скривився, то все лиш півбіди. Ось поглянь через дорогу на той копер, уяви собі, якби він тобі по голові бахнув, то вже не треба було би ні про що хвилюватися». Замах на закон про права квартиронаймачів. Начувайся, Церґібелю[103]. Виходжу з партії, яка зрадила свої принципи. Англія контролює Амануллу[104]. Індія нічого не знає.
Навпроти будиночка «Радіо-Веб» — один акумулятор заряджаємо безкоштовно — стоїть бліда панночка, насунула на самі очі свій капелюшок й про щось напружено думає. Поряд шофер таксі міркує: про що ж вона може думати, про те, що хоче взяти таксі й не має достатньо грошей, а може, просто чекає на когось. Але панночка в оксамитовому пальтечку лише трохи згинається, та ніби ногу підвернула, а потім знову рушає, напевно, трохи нездужає, постійно щось шпигає всередині. Вона готується до вчительських іспитів, сьогодні залишиться вдома, полежить з гарячими компресами, і над вечір, як завжди, біль вляжеться.
99
Карл Йозеф Вірт
100
УФА
101
«Народний спостерігач»
102
Фрідріх Еберт
103
Карл Церґібель (1878–1961) — німецький політик, поліцайпрезидент Берліна. Член СДП. У 1929 році за наказом Церґібеля поліція брутально розігнала першотравневу демонстрацію, при цьому від рук поліції загинуло 32 демонстранти. Ці події в Берліні ввійшли в історію як «кривавий травень»
104
Аманулла-хан