Райнгольд скоса позирає на Франца. Може, йому якоїсь клепки в голові бракує? Цей Франц Біберкопф — таки несусвітній дурень. Невже він справді подумав посадити собі на шию двох дівок одразу?
А Франц був такий захоплений цим ґешефтом, що одразу підхопився й подався до горбатого Еде в його нору: чи не хоче той, бува, перейняти від нього одну кралю, бо у Франца вже є інша, а цієї треба позбутися.
А тому Еде це було саме до речі, він якраз хотів удати із себе хворого і трохи відпочити від роботи — отримає виплату у зв'язку з хворобою, а дівка ходитиме на закупи і в касу за грішми. Але якщо вона захоче в мене осісти, сказав він одразу, то я такого не допущу.
Наступного дня під обід, перш ніж вийти з дому, Франц улаштував кучеровій дружині — ні за що ні про що — жахливий скандал. А та й собі розійшлася. Та Францові цього тільки й треба було, і він ще більше розкричався. За годину все влаштувалося: горбань помагав жінці пакувати речі, розлючений Франц побіг геть, кучерова дружина переїхала до горбаня, бо не мала більше куди подітися. А горбань пішов до лікаря, удав із себе хворого, й увечері вони вже удвох лаяли Франца Біберкопфа на всі заставки.
А до Франца прийшла Циллі. Чого тобі, дитино? У тебе щось болить, може, десь шпигає, бідолашко? «Та я маю вам лише оцей хутряний комір віддати». Франц узяв хутро й схвально кивнув. Вишукана річ. Де це хлоп такі гарні речі дістає? Минулого разу були лише чоботи. Циллі, нічого не підозрюючи, невинно зауважила: «Ви, напевне, великі друзі з моїм Райнгольдом?» — «Так і є, — засміявся Франц. — Він час від часу посилає мені продукти та дещо з одягу, коли має зайвий. Ось недавно прислав чоботи. Просто взяв і прислав. Зачекайте, я зараз вам покажу». Якщо тільки та дурна стерва Френца їх не прихопила. Де ж вони поділися? А, ось вони. «Погляньте, фройляйн Циллі, він прислав мені їх минулого разу. Що скажете, справжні ботфорти, халява як дуло гармати. В них одразу троє помістяться. Ану, всуньте сюди вашу ніжку». І ось вона вже взула ті «дула», хихоче, так чепурно вбрана, миле створіннячко, що й казати, яка солоденька, як вона мило виглядає в чорному манто з хутряним комірцем, той Райнгольд — справжній телепень, виганяти таку кралечку, і де він постійно таких чемних знаходить. Циллі стоїть перед ним у здоровенних чоботах. А Франц пригадує, як то було минулого разу, я ніби маю абонемент — передплатив на кожен місяць новий гардероб із дівкою, — скинув черевика та й собі засовує ногу в чобіт. Циллі пищить, але його нога таки входить, вона хоче втекти, та де там, тепер вони скачуть удвох, він позад неї. Дострибали до столу, а тут Франц другою ногою — в другий чобіт. Хитаються обоє, крик, гей, фройляйн, стримайте свою уяву, дайте обом удосталь повеселитися, у них зараз приватний прийом, а для касових пацієнтів[107] прийом пізніше, з п'ятої до сьомої. «Франце, послухай, на мене чекає Райнгольд, ти ж йому нічого не скажеш? Ну будь ласочка». — «Та чого б це я мав казати, кицюню?» А ввечері він уже одержав її, малу плаксуху, з усім добром. Увесь вечір вони лаяли Райнгольда, адже Циллі така мила, в неї такий чудовий гардероб, манто майже нове, бальні туфельки, все це вона одразу прихопила із собою, ого, невже це все тобі Райнгольд подарував, напевне, купував на виплат.
107
У Німеччині в системі страхової медицини досі є два класи пацієнтів: державні службовці та заможніші люди є так званими приватними пацієнтами, вони одержують привілейоване обслуговування часто поза чергою, всі інші є касовими пацієнтами.