Ось той жнець, що зветься Смерть, від Бога має сили вщерть. Нині він ніж свій нагострить — стинатиме краще колосся, вже скоро його косовиця, а нам страждать доведеться[111].
Дивний хлопак. Франц усміхнувся. А Райнгольду геть не до смішок.
Ось той жнець, що зветься Смерть, від Бога має сили вщерть, вже скоро його косовиця.
А Франц собі думає: треба тебе трохи розтермосити, хлопче. Ми тобі капелюха на десять сантиметрів глибше насунемо. «Гаразд, Райнгольде, щось придумаємо. Спершу з Циллі побалакаю».
«Циллі, не сідай одразу на коліна. І не кидайся отак відразу. Ти ж моя кицюня. Ану вгадай, з ким я зустрічався». — «І знати не хочу». — «Ціпонько, ціп-ціп-ціп. Так із ким же? З Райнгольдом». Тут мала насупилася. З якого б то доброго дива? «З Райнгольдом? І що він каже?» — «Багато чого». — «А ти сидиш, вуха розвісив, ще й, напевно, віриш усьому?» — «Та що ти, Циллікен». — «Ну, тоді я піду. Спершу чекай на тебе цілісінькі три години, а потім вислуховуй від тебе усілякі дурниці». — «Та ні, що ти [явно здуріла!], це ти маєш мені дещо розповісти, а не він». — «Та в чому річ? Нічого не розумію».
І тут понеслося! Ця чорнявка Циллі так увійшла в раж, що часом їй аж дух перехоплювало, а Франц її ще більше розгарячив, обціловує всю, поки та говорить, бо вона така гарненька, коли гнівається, як пташечка з блискучим червоним пір'ячком, а тут вона ще й розплакалася, коли пригадала, як то все було. «Так ось, оцей Райнгольд, він для жінки не коханець і навіть не сутенер, він взагалі навіть не чоловік, а просто нездара. Скаче по вулиці, як горобець, ту дзьобне, ту дзьобне, аж хапне собі одну. Про це тобі десятки дівчат розкажуть. Ти думаєш, я була в нього перша чи восьма? Та де там — може, сота. Якщо його запитати, то він і сам не знає, скільки в нього їх було. Тобто яке вже там «було». Слухай, Франце, якщо ти цього розбійника здаси, матимеш від мене дяку. Та що я, в мене й не залишилося більше нічого, а тобі за нього у комісаріаті винагороду дадуть. Коли подивишся на нього збоку, як він за столом сидить та свою бурду попиває склянку за склянкою, то й не здогадаєшся, що то за один. А потім він раптом як учепиться в якусь дівку». — «Він це всім розповідає». — «Спершу думаєш собі, чого він хоче, той хлопець, пішов би краще в «Пальму» та виспався. А він знову тут як тут, спритник, але добрий кавалер, що там казати, Франце, аж лоба треш і гадаєш, що з ним таке, може, він з учорашнього дня курс омолодження за Штайнахом[112] пройшов. Заводить розмови, кличе танцювати». — «Хто, Райнгольд танцює?» — «А ти що думав? Де ж я з ним познайомилася? На танцмайданчику, Шосештрасе». — «Диви, як він усе швидко прокручує».
111
Дещо переінакшена строфа «Пісні женця», або «Урожайної пісні»