Хай там як, а в Берліні вже червень. Погода стояла тепла й дощова. Тим часом у світі відбувалося чимало подій. Зазнав аварії дирижабль «Італія» з генералом Нобіле[145] на облавку і передає радіограми про своє місцеперебування — на північному сході від Шпіцберґена, а дістатися туди нелегко. Зате літак мав більше щастя, він здійснив безпосадковий переліт із Сан-Франциско до Австралії за 77 годин і благополучно приземлився. Що іще? Іспанський король свариться зі своїм диктатором Примо[146], що ж, сподіваємось, що якось-то вони порозуміються. Приємно й зворушливо, кохання з першого погляду, баденсько-шведські заручини: принцеса з батьківщини сірників спалахнула пристрастю до принца Баденського. Якщо згадати, як далеко Баден від Швеції, то просто дивом дивуєшся, як воно на такій відстані — пах! — і спалахує кохання. Жінки, від них я завжди просто млію, таке вразливе місце є в мені, цілую першу й вже про другу мрію, й на третю погляд кидаю в вогні. Жінки, від них я завжди просто млію, що ж тут поробиш, годі це змінить. Й коли від них я серцем збанкрутію, то напишу «До мене не дзвонить!»[147]
А Чарлз Амберґ[148] і собі: «Повіку вирву я із ока й тебе заколю ненароком, а потім ще візьму помаду, й червоним розмалюю ззаду, ну, а коли ти й далі — злюка, остання є у мене штука: замовлю я собі яєчню, і хоч воно не дуже ґречно, тебе шпинатом обкидаю, бо щиро я тебе кохаю! Ду-ду-ру! ду-ду-ру-ду! Тебе шпинатом обкидаю, бо щиро я тебе кохаю!»[149]
Отже, погода залишається теплою й дощовою, ополудні до 22 градусів за Цельсієм. За такої погоди незабаром у Берліні перед судом присяжних постане такий собі Рутовскі за вбивство своєї нареченої. Аж тут постає питання: чи не є вбита Ельза Арндт зниклою дружиною одного гімназіального вчителя? Адже той листовно висловив таку можливість, ба навіть сподівання, що вбита Ельза Арндт є його дружиною. Якщо це підтвердиться, тоді він хотів би виступити перед судом з деякими важливими заявами. У повітрі щось таке витає, у повітрі щось таке витає, витає у повітрі, витає у повітрі. У повітрі витає щось таке ідіотичне, витає у повітрі щось гіпнотичне, у повітрі витає, у повітрі витає, і щось воно ніяк не зникає.
А наступного понеділка відбудеться відкриття лінії міської залізниці. У зв'язку з чим директор управління залізниць вкотре наголошує на тому, що на залізниці слід бути дуже пильним, увага, обережно, двері зачиняються, не сідати у вагон під час руху, залишайтеся на пероні, за порушення правил стягується штраф.
Іноді втратити свідомість — то наче померти при живому тілі. Франц Біберкопф знепритомнів, тим часом його перенесли в ліжко, тепер він знову лежить, лежить собі, теплі дні збігають, аж якось він зрозумів: та я помираю, ще трохи так полежу — і вріжу дуба. Гей, Франце, якщо ти зараз же не розворушишся, якщо не опануєш себе і не зберешся на силі, якщо не візьмеш до рук батога чи шаблюки й не почнеш вимахувати навсібіч, якщо не кинешся бігти куди очі світять, слухай, Франце, Францику, Біберкопчику, старий шкарбунчику, тоді тобі буде капець! Тоді залишиться лише трунаря викликати, щоб мірку з тебе зняв.
Стогне Франц: не хочу, не хочу і не буду помирати. Обдивляється кімнату, в якій лежить, годинник на стіні «цок-цок», я ще тут, я не здався, щось таке до мене підбирається, Шрайбер мене ледь не застрелив, але дзуськи, не бути цьому. Франц підняв свою єдину руку, яка в нього залишилася: дзуськи, не бути цьому!
Справжнісінький страх жене його! Він не може більше лежати, він має встати з ліжка, йому треба на вулицю. Герберт Вішо з чорнявкою Євою поїхали в Цоппот[151]. У неї там є платоспроможний покровитель, уже добре відстояний, біржовий маклер, з якого вона тягне грошики. Герберт Вішо поїхав інкогніто, Єва працює вправно, вони бачаться щодня, разом гуляють, але порізно сплять. Чудової літньої днини крокує Франц Біберкопф по вулиці, він знову сам-один, самотній Франц Біберкопф, хоча й хитається, але не спиняється. Ця кобра-змія плазує, ледь суне, поранена. Це все ще та сама кобра, хоч і з темними колами під очима, великий звір схуд, живіт запався.
147
Пісня з кінофільму «Жінки — то моя слабість» режисера Е. Гойберґера. Прем'єра відбулася 12 червня 1928 року в Берліні.
148
Чарлз Амберґ
149
Парафраза приспіву з відомого фокстроту Фреда Раймонда
150
Берлінська приказка, парафразований перший рядок церковної пісні Йоганна Ріста