І подальші події це підтвердили.
У березні 1953 року Сталін був убитий. (За деякими непідтвердженими версіями - помер природною смертю.) Негайно радісні сатрапи остаточно розігнали останніх прихильників померлого вождя, але при цьому командувача Уральським військовим округом Жукова призначили першим заступником міністра оборони. Через чотири місяці Жуков став повноправним членом ЦК. Того самого ЦК, який підготував і здійснив на наступному ХХ з'їзді публічне викриття Сталіна як найбільшого злочинця всіх часів і народів. Головними організаторами і натхненниками ХХ з'їзду були Хрущов і Жуков. У принципі ХХ з'їзд партії тільки підвів підсумки та публічно оголосив результати попереднього антисталінського ХIХ з'їзду.
Перед нами вибір.
Або ми повинні погодитися з тим, що в жовтні 1952 року Жуков перебував у змові з противниками Сталіна, і саме вони піднімали опального маршала вгору всупереч волі вождя. Або ми повіримо захопливій розповіді великого стратега: старіючий вождь сам вирішив повернути Жукова на вершини влади. В цьому випадку Сталін здійснив непрощенну самовбивчу помилку. Він піднімав угору того, хто, відчувши слабкість верховної влади, тут же перекинувся на бік повсталих сатрапів, а потім вчепився мертвою хваткою в горло убитого і тому безпечного Сталіна.
– 7 -
У 1957 році Хрущов знову вигнав Жукова. Проте в жовтні 1964 року Хрущов усвідомив несправедливість, зателефонував Жукову, запропонував пост міністра оборони...
Але треба ж було такому статися: не встиг Хрущов!
Нікчемно трішки. Трошечки! Хрущова в цей самий момент скинули.
А так би бути Жукову знову на вершині влади.
Звідки нам відомо цей шляхетний намір Хрущова? Знову ж із розповідей Жукова Георгія Костянтиновича. Ось, мовляв, Сталін мене скинув, та тільки без мене прожити ніяк не міг. І з Хрущовом та ж історія: скинути ж скинув, а як йому без мене? Розповіді Жукова підхопили: «У 1964 році, за деякими свідченнями, відбувся телефонний дзвінок Хрущова Жукову. Микита Сергійович нібито визнав, що його неправильно інформували восени 1957-го, і після повернення з відпустки він хотів би зустрітися з маршалом. Якщо ця інформація вірна, Хрущов, здогадався про розпочаті проти нього інтриги, можливо, хотів повернути популярного полководця на вершину влади...» («Красная звезда», 26 жовтня 2002 р.).
Тим часом у жовтні 1964 року, коли Хрущов нібито мав намір повернути стратега, та не встиг... Жукову було майже 68 років. Останні сім з цих років Жуков не мав жодного зв'язку з армією. А вона за ці роки дуже радикально змінилася. У керівництві партії, держави і армії склалися нові угруповання і клани. І в жодному з цих угруповань у Жукова не було ні зв'язків, ні підтримки і жодного прихильника.
Хрущову не було потреби повертати Жукова на вершини. А причина проста: один в полі не воїн. Не було у Жукова свого угруповання, свого клану.
Свідчить головний маршал авіації А.Є. Голованов: «Коли він був міністром оборони при Хрущові, став оточувати себе підлабузниками, а людей, які відкрито говорили йому про недоліки, просто змітав» (Ф. Чуєв. Солдати імперії. М., С. 318).
Про те ж говорить і «Красная звезда» (29 січня 2003 р.): «Людей такого високого становища у владній піраміді оточувало, як правило, немало підлабузників і кар'єристів. Знаходилися в оточенні Жукова люди, які прагнули звеличити заслуги прославленого полководця. Адже не самому ж Георгію Костянтиновичу приходила в голову божевільна думка вивішувати на дорогах поваленої Німеччини плакати "Слава маршалу Жукову", відправляти на батьківщину десятки трофейних сервізів і килимів, за що маршала й "била" держбезпека в 46-му».
Ну звичайно ж, не сам Жуков зі щіткою й відром обклеював стіни німецьких міст плакатами на славу себе. І вагони краденим барахлом не сам він вантажив. Робили це підлабузники й лизоблюди. Але оточував себе підлабузниками сам Жуков.
Я знову звертаюся до великої формули Ніколо Макіавелі: про розум правителя судять насамперед за тим, яких людей він до себе наближає. Формула ця підтверджена багатьма тисячами років людської історії. І ця формула не на користь великого стратега: не від великого розуму збивав він свою групу з лизоблюдів. Через дефіцит розумових здібностей стратег сформував свій клан з флюгерів. У 1957 році під час повалення Жукова з посади міністра оборони і члена Президії ЦК проти нього одноголосно і дружно виступили партійні вожді всіх рівнів, міністри, маршали, генерали, адмірали. А угрупування Жукова виявилося кисільним. Воно миттєво розповзлося, розтеклося, розпалося. Всі, кого приголубив стратег, сипнули від нього при першому віддаленому гуркоті наближення грози.