Крім того, начальник відділу СМЕРШ 13-ї армії мав би ділитися з начальником Управління СМЕРШ 1-го Українського фронту, а той, у свою чергу, - з начальником ГУКР СМЕРШ НКО СРСР комісаром ДБ 2-го рангу Абакумовом Віктором Семеновичем.
Але й це не все. Слід було ділитися зі всім ланцюжком прокурорів - від прокурора 13-ї армії до Генерального прокурора СРСР. Бо будь-який з них міг розкрити існування валізки і дати справі хід.
І це не кінець ланцюжка. Власов - занадто видатна постать. До слідства повинні були залучити не тільки ГУКР СМЕРШ, а й НКВС. Якщо не поділитися з наркомом внутрішніх справ генеральним комісаром державної безпеки Берією Лаврентієм Павловичем, то він і образитися міг. І його підлеглих треба було не забути.
Але не виключалася й зустріч товариша Сталіна зі знаменитим полоненим. І зовсім не виключалося, що полонений міг заявити: «Ви, громадянине Сталін, звичайно, мене повісите. Так не забудьте і громадянина Берію з Абакумовом, Конєвом, Пуховом...»
Сперечатися не буду, але особисто мені ясно: Власов був тим полоненим, у якого було неможливо відібрати і привласнити ні чоботи, ні шинель, ні взуттєву щітку. Належало слідство на найвищому рівні. І не такі дурні наші чекісти, прокурори й генерали, щоб вкрасти валізку і поплатитися головою.
Висновок простий: якщо валізка з золотом не вказана в протоколі обшуку, отже, не було ніякої валізки.
І якщо перший варіант відпадає, то залишається тільки другий: Жуков - наклепник і пліткар.
– 3 -
Розповідь Жукова про втечу ад'ютанта Власова - це щось за гранню фантастики. Сюрреалізм якийсь. Вже хто-хто, а власовці до червоних не переходили. Вже вони ж знали, що їх чекає. Ось розповідь рядового власівця: «Німці не дурні, вони відразу нам - найчорнішу роботу, щоб назад не було ходу, так і засіли по вуха. І з німцями шлях до першого перехрестя, і червоним попадемося - за яйця підвісять» (А. Кузнєцов. Бабин Яр. Нью-Йорк, 1986. С. 425).
Розповісти про втечу до червоних власовського офіцера психічно здорова людина просто не могла. Але якщо й повірити цьому маренню, якщо припустити, що Жуков був здоровий і тверезий, то й тоді залишаються запитання. Звідки, наприклад, Жукову знати, що саме кричав ад'ютант Власова? І звідки стратегу відомо, що Власов по межі побіг? Чому не по стежці? Не по просіці? Не по чистому полю, нарешті? Звідки у Жукова це ясне бачення подій, учасником яких він не був і бути не міг?
А звідки в 1945 році з'явився револьвер? Не інакше з музею. До кінця війни від револьверів і у Вермахті, і в Червоній Армії давно і остаточно відмовилися. І як цей самий револьвер опинився в руках ад'ютанта Власова, який утік до червоних? Прикинемо: ось здався власовець. Хто ж у відділі контррозвідки СМЕРШ міг зважитися на таке: хто дав полоненому власовцю в руки зброю?
Але ж не простий власовець перебіг, а офіцер.
Так не простий же офіцер, а ад'ютант самого Власова.
Хто б узяв на себе відповідальність дати йому револьвер, нехай навіть і музейний?
О, ця жуковська точність! Ох, ця дивовижна здатність помічати деталі, які ніколи сам не бачив: ад'ютант наздогнав Власова і стукнув револьвером по потилиці... Не по тім'ячку, не у скроню, не по шиї, не по загривку. А ось саме - по потилиці.
Отже, звідки Жуков почерпнув деталі?
Скринька просто відкривається. Була свого часу випущена мерзенна книжечка Аркадія Васильєва «О першій годині дня, ваше превосходительство». Це роман. Спартачений на луб’янській кухні. Там уміють. На Луб'янці «романом» називали не те, що всі ми маємо на увазі. «Роман» на луб'янському жаргоні - це вигадані й абсолютно неймовірні свідчення заарештованих. «Романістами» називали найобдарованіших луб'янських садистів, які були здатні винаходити немислимі сюжети, а потім вправно і швидко вибивати визнання з арештантів. «Прозаїк» Аркадій Васильєв - платний агент ҐБ. Він виконував замовлення. Найбрудніші. Він, наприклад, виступав так званим «громадським обвинувачем» на процесі Даніеля і Синявського. Звинувачував він їх у тому, що насмілилися думати самостійно. Весь процес був показовою прочуханкою для науки народам Радянського Союзу і всіх «братніх» країн: не смійте думати! Є кому думати за всіх вас! За вас думає Центральний Комітет!
Робота «громадського обвинувача» давала Аркадію Васильєву непоганий прибуток. Деталі - в книжці Л. Владимирова «Росія без прикрас і замовчувань» (Мюнхен. Посів, 1968).