З 20 вересня по 1 листопада 1941 року Власов виходив з оточення. При цьому пішки по тилах супротивника пройшов шлях від Києва до Курська. Сталін знав, що Власов не винен, тому після виходу з оточення знову довірив йому армію: 20-у Західного фронту.
Ми знову в глухому куті. Невже Жуков, який з жовтня 1941 року був командувачем Західного фронту, забув, хто на цьому фронті командував найкращою армією?
20-а армія Власова під Москвою відзначилася навіть на тлі армій Рокосовського, Голікова і Говорова. Власов першим пішов на підвищення - був призначений заступником командувача фронту. Про успіхи Власова кожен може судити сам, відкривши центральні радянські газети за 13 грудня 1941 року. Серед героїв оборони Москви - його портрет. І в центральних газетах 3 січня 1942 року — теж.
Жуков розповідав, що Власов був не здатний командувати навіть дивізією, і нібито збирався його з дивізії знімати. Але це - заднім числом. Ну а переднім числом? (Якщо так можна висловитися.) У 1940 році Жуков написав на Власова, командира 99-ї стрілецької дивізії, правдиву (тобто блискучу) характеристику як на кращого командира дивізії Київського особливого військового округу і всієї Червоної Армії. В результаті Власов (у мирний час!) отримав найвищу державну нагороду - орден Леніна. Через рік з гачком, 24 січня 1942 року, Жуков підписав ще одну характеристику: «Особисто генерал-лейтенант Власов в оперативному відношенні підготовлений добре, організаційні навички має. З управлінням військами армії справляється цілком».
А після війни Жуков все це забув.
– 5 -
В оповіді Жукова нісенітниця лізе на нісенітницю.
Не міг Жуков «подумувати» зняти Власова з командування.
По-перше, не було за що знімати. Операція Власова на річці Ламі увійшла в усі підручники в якості видатного зразка. Правда, без згадки імені Власова. Іншого такого командувача армії в той час у Радянському Союзі просто не було.
А по-друге, не вправі командувач фронту змістити командувача армії. За спробу змістити командувача армії чи навіть за помисли втручатись у сталінську розстановку кадрів можна було мати великі неприємності.
Якщо навіть і повірити Жукову в тому, що Власов у битві під Москвою командував всього лише дивізією, яка до того ж перебувала за десять тисяч кілометрів від Москви на іншій стороні глобуса, то й тоді ніякого стикування не вийде. Правда цікаво: Власов нібито командував тільки дивізією, і ось Сталін призначає його відразу заступником командувача Волховського фронту!
Такого не бувало навіть в імперії Сталіна.
Я не раз показував, що діалоги Жукова зі Сталіном вигадані. Ось вам ще приклад: телефонує нібито Сталін Жукову й каже, що забирає Власова, бо на Волховському фронті прорив.
Сталін такого Жукову не казав. І казати не міг. Тут дві причини.
По-перше, Сталін забрав Власова з-під командування Жукова зовсім не для того, щоб направити на Волховський фронт. На весну 1942 року Сталін планував операцію з прориву до Запоріжжя і форсування Дніпра. Готуючись до цієї грандіозної операції, Сталін посилював свій південний фланг. У тому числі й кадрами. Сталін відправив Власова на Південно-Західний фронт заступником командувача.
По-друге, командувач 20-ї армії Західного фронту генерал-лейтенант Власов знаходився в підпорядкуванні Жукова тільки до 7 лютого 1942 року. Ні в січні, ні на початку лютого 1942 року Сталін не міг говорити з Жуковом про тяжке становище на Волховському фронті, оскільки там ніякої катастрофи ще не було та не передбачалося.
І лише через місяць, 8 березня 1942 року, Сталін викликав Власова зі станції Сватове Ворошиловградської області, де знаходився штаб ПЗФ, і призначив заступником командувача Волховського фронту. Власов отримав наказ рятувати 2-у ударну армію. Але її становище було абсолютно безнадійним. Ось тільки один приклад. Начальник Особливого відділу НКВС Волховського фронту старший майор державної безпеки Мельников 6 серпня 1942 року направив заступнику наркома внутрішніх справ комісару державної безпеки 3 рангу Абакумову доповідну записку «Про зрив бойової операції з виведення військ 2-ї ударної армії з ворожого оточення». Серед безлічі прикладів сформованого в 2-ї ударної армії становища є й такий: «Зам. нач. політвідділу 46-ї дивізії Зубов затримав бійця 57-ї стрілецької бригади Афіногенова, який вирізав з трупа вбитого червоноармійця шматок м'яса для харчування. Будучи затриманий, Афіногенов по дорозі помер від виснаження».