Більш важливе питання: чому після зустрічі з Жуковом у 1965 році військовий історик Анфілов ніде ніяк не зафіксував пояснення великого полководця? Якщо він тоді дану тему не вважав важливою, то нема чого через 30 років, у 1995 році, оголошувати себе хранителем історичних свідоцтв екстраординарного значення. А якщо він тоді пояснення Жукова вважав важливим, то слід було зафіксувати зміст розмови на папері та здати на зберігання у Військово-історичний відділ Генерального штабу.
І ще. Анфілов мав Жукову сказати: ось я, військовий історик, розкопав план Генерального штабу від 15 травня 1941 року, не виключено, що й після мене хтось на нього наткнеться, тому, Георгій Костянтинович, вам би слід самому про це розповісти в мемуарах, щоб потім якийсь пройдисвіт, який-небудь кочегар з криголама не надумав би перекручувати нашу славну історію.
Незрозуміла поведінка і самого Жукова. Припустимо, приходить у 1965 році до нього Светлишин, каже про знайдений план. За ним у тому ж році приходить Анфілов, каже про той же план. А Жуков якраз засів за мемуари. Як громадянин і патріот, Жуков мав на такі розмови реагувати. Жуков був просто зобов'язаний внести ясність, щоб у нащадків не залишилося ні найменшої можливості перекручено трактувати героїчну історію Радянського Союзу. Навіть не посилаючись на документ, Жуков міг би сказати щось досить певне: були в нас і інші варіанти, і інші задуми, але Сталін їх відкинув. От і все. Одне тільки речення.
Але Жуков цього не сказав.
З цього можна зробити тільки два висновки.
Перший. Жуков не піклувався про честь своєї Батьківщини і своєї армії. Він бачив, що виплив документ, який можна витлумачити у вкрай невигідному для Радянського Союзу світлі. Але Жуков не зробив абсолютно нічого для того, щоб вибити козирний туз з рук майбутніх злостивців. Не зробив нічого, щоб припинити можливість для майбутніх противників комунізму використовувати цей кричущий компромат як викривальний матеріал і доказ агресивної сутності комунізму взагалі та сталінської диктатури зокрема.
Другий висновок. Ні Анфілов, ні Светлишин і ніхто інший в той час доступу до цього плану не мали і великого стратега розпитуваннями на дану тему не турбували. Жуков був упевнений у непорушності комунізму, тому не турбувався про те, що свідчення про злочинний характер режиму коли-небудь з'являться на світло. Ось чому він нічого не робив для того, щоб знешкодити цю бомбу сповільненої дії під героїчною історією Країни Рад.
Першовідкривачами треба вважати не Светлишина й Анфілова в кінці 50-х і початку 60-х років, а Волкогонова і Карпова наприкінці 80-х. Один про нього згадав, а другий опублікував майже повністю, не розуміючи, що це не підтвердження жуковської геніальності, а звинувачення режиму. А коли спохватилися, було пізно.
Ось тому й були зроблені вкрай непереконливі спроби оголосити, що документ же був, та тільки в дію не був приведений.
Ось тому й потрібні були сольні виступи лжесвідків: а от мені Жуков за чаєм повідав... Правда, я тоді зафіксувати його слова не спромігся, але тепер же пригадую...
– 3 -
Цікаво, що офіційна пропаганда посилається одночасно як на Светлишина, так і на Анфілова: обидва говорили з Жуковом, обидва в 1965 році, обом він розповів, що план був Сталіном відкинутий.
В основному розповідь двох великих дослідників збігається, але в деталях не стикується. Вони один одного спростовують і викривають. Анфілову Жуков нібито сказав «ми не підписали», а Светлишину - «моя записка». Дрібниця. Дрібничка. Але значеннєва різниця величезна. У першому випадку Жуков говорить про колективну творчість, у другому - називає себе єдиним автором.
Светлишину Жуков нібито розповів, що Сталін йому своє рішення так і не повідомив, своє незадоволення «розгніваний» Сталін передав через секретаря Поскребишева. А ось Анфілову той же Жуков у тому ж році нібито розповідав, що Сталін своє незадоволення висловив особисто. При цьому «кипів» і «гарчав».
Розуміючи, що викрити лжесвідків не складає ніяких труднощів, стовпи вітчизняної ідеології звернулися до думки «більшості військових істориків», які й підтвердили: план був відкинутий Сталіном. А доказ? Тут у них відповідь готова: немає підпису Сталіна!