Але якщо напад на Німеччину не готувався, тоді призначення 132-го окремого конвойного батальйону НКВС, а головне, його розташування - чистий ідіотизм, якщо не шкідництво.
– 2 -
Поряд з островом Прикордонним - острів Госпітальний. На цьому острові знаходився центральний госпіталь Західного особливого військового округу. Як накажете це розуміти? Країна знала: кордон - на замку. Кожен пам'ятав: краще від кордону подалі триматися - сталінські прикордонники, як вертухаї в таборі, стріляють без попередження. Але на госпітальному острові Брестської фортеці напередодні війни логіці й духу соціалізму всупереч відбувалося щось неймовірне. Прикинемо: прямо в прикордонній смузі, вздовж берега прикордонної річки гуляють молоді чоловіки в госпітальних халатах, у білих тапочках. А якщо який пірне і попливе прямо до ворогів класових? Хто ж таке дозволив? Хто допустив? І куди, перепрошую, невсипущі органи дивилися?
Нам кажуть, що напад Німеччини був раптовим, тобто війни в осяжному майбутньому радянські вожді не чекали і вже самі, ясна річ, нападу не планували і не задумували. Просто жили мирним життям. Повіримо. У мирний час лікування особового складу організовано за простою двоступеневою схемою: санітарна частина полку (іноді дивізії) - окружний військовий госпіталь. Солдат - молодий здоровий хлопець, ніяких серйозних хвороб у нього бути не може. Тому солдата, як правило, лікують на місці. І тільки якщо потрібно складне лікування, наприклад хірургічне втручання, тоді його відправляють в окружний військовий госпіталь.
У мирний час у складі Західного особливого військового округу були чотири армії: 3-я, 4-а, 10-а і 13-а. Крім цього, чотири стрілецькі, один повітряно-десантний, два механізовані корпуси, шість укріплених районів і кілька окремих дивізій, бригад, полків і батальйонів, які до складу армій не входили, а безпосередньо підпорядковувалися командувачу округом. І от уявімо ситуацію. У 100-ї стрілецької дивізії, яка знаходилася в районі Мінська, у рядового Іванова запалився апендикс. Місцевий ескулап пише скерування: Іванова доставити в прикордонну смугу для термінової операції...
До німецького вторгнення в окружний військовий госпіталь на Госпітальний острів Брестської фортеці возили бійців і командирів з Вітебська, Могильова, Смоленська за 400, 500, 600 кілометрів, з глибокого тилу прямо до прикордонних стовпів.
Таке розташування центрального госпіталю Західного особливого військового округу нам пояснюють просто: так склалося історично... Та нічого подібного! До вересня 1939 року окружний військовий госпіталь знаходився в Мінську. А ще раніше - у Смоленську. Після «визвольного походу» Брест став радянським, і сюди терміново перенесли окружний військовий госпіталь. Навіщо?
Коли я дізнався про цей госпіталь і його, м'яко кажучи, незвичайне розташування, то вирішив: мабуть, товариш Сталін після «визвольних походів» 1939-1940 років лібералізацію замислив - нехай, мовляв, народ на закордонні простори милується, нехай кордон буде прозорим! Але не все так просто. Якщо справа пішла до пом'якшення звичаїв людожерського режиму, навіщо в тій же фортеці на сусідньому острові батальйон тюремних вертухаїв тримати?
І з військової точки зору не все тут гаразд. Ви де-небудь коли-небудь таке зустрічали, щоб держава розгорнула найбільший військовий госпіталь прямо на кордоні з сусідньою країною? Та не просто на кордоні, а на центральній магістралі, яка пов'язує дві столиці! Прямо поруч з прикордонними постами. Чи мислима справа: в мирний час армія Пакистану поставила б великий стаціонарний військовий госпіталь за сотню метрів від кордону з Індією? І саме там, де кордон перетинає дорога між двома столицями. Або, припустимо, з'явився сирійський військовий госпіталь на кордоні дружнього Ізраїлю. Так навіщо ж? Невже їм у Сирії землі мало?
Ось я і думаю: невже товаришеві Сталіну землі в Росії не вистачало, щоб військові госпіталі до прикордонних стовпів виносити?
Тепер уявімо ту ж ситуацію, але зменшимо масштаб. Уявіть себе начальником штабу корпусу або загальновійськової армії. Можливість війни не виключена. Ваші дивізії готуються до оборони. Кожна дивізія займає смугу 30 кілометрів по фронту і 20 кілометрів у глибину. І ось командир однієї з цих дивізій вирішив дивізійний госпіталь розташувати прямо на передньому краї, та не по центру бойового порядку, а на лівому фланзі, аж на край.