– 6 -
«У смузі 4-й армії термін зайняття Брестського укріпленого району було визначено округом для однієї стрілецької дивізії 30 годин, для іншої — 9 годин» (Л.М. Сандалов. Перші дні війни. С. 12). План простий і зрозумілий: якщо німці раптово нападуть о 4 годині ранку, то одна радянська дивізія займе оборону навколо дотів, які стоять прямо вздовж берега прикордонної річки, до 13 години, а інша дивізія - через добу, до 10 ранку наступного дня. До цього генерал-полковник Сандалов додає, що «на навчальних тривогах з'ясувалося, що ці терміни є заниженими». Іншими словами, терміни нереальні. У такі фантастично короткі терміни дивізії просто не встигали зайняти оборону в укріпленому районі. Коли так, слід було гарнізони дотів і польові війська тримати не в казармах, а в полі, там, де належить воювати.
Ось розповідь про одну тільки роту Брестського укріпленого району. «Майже весь квітень 1941 року особовий склад знаходився невідлучно в дотах. Але на початку травня надійшов наказ, і гарнізони були виведені з дотів. Бійців поселили у казармах, продовольство, боєприпаси повернули на ротний склад. Таким чином, до початку війни у вогневих точках не було ні продовольства, ні боєприпасів, крім декількох ящиків патронів у доті караульного взводу. З моменту нападу гітлерівців ДОТи займалися під вогнем. З 18 бійців доту Шанькова в ДОТ пробралися тільки 5 чоловік. За снарядами і патронами доводилося пробиратися на ротний склад, але незабаром він злетів у повітря від попадання снаряда» (Р.С. Ірінархов. Західний особливий. С. 192).
Комуністичні пропагандисти десятиліттями розповідали історії про те, що радянські фортифікаційні споруди були слабкими, погано озброєні, мали погану оптику, в основному були кулеметними, а гарматних було мало. Це не так. І є достатньо свідчень, що спростовують вигадки всіх мастей Тельпуховських і Деборинів. Величезну дослідницьку роботу безпосередньо на місцевості, зокрема в укріпленому районі No 1 (Київському), провів український історик Олександр Кузяк. Настійно рекомендую ознайомитися з його статтями в українському журналі «Сержант» № 13-15 за 2000 рік і в польському альманасі «Forteca». Кожен бажаючий може сам зайнятися науковим пошуком в Коростеньському, Новоград-Волинському, Шепетівському, Мінському і десятках інших покинутих радянських укріплених районах і переконатись особисто у брехливості офіційних кремлівсько-луб'янських казкарів. Але повернемось у Брестський УР: «Багато ДОТів мали по одній чи кілька гармат, спарених з кулеметами. Гармати діяли напівавтоматично. Бойові споруди оснащувалися дуже доброю оптикою» (Р.С. Ірінархов. Західний особливий. С. 231).
Не в тому біда, що ДОТи були неміцними або слабо озброєними, а в тому, що гарнізони не встигли їх зайняти. Ось приклад з оборони УР № 6 (Рава-Руського) сусіднього Південно-Західного фронту. Двоповерховий ДОТ «Ведмідь». У двох гарматних амбразурах - 76-мм гармати зі спареними кулеметами, окрім того, дві кулеметні амбразури зі станковими кулеметами. 22 червня 1941 року в цьому доті на дві гармати і чотири кулемети було три людини. «Кожен ДОТ... був неприступним бастіоном на шляху ворога... В доті "Ведмідь", крім нього, Соловйова, було лише два бійці - Павлов і Карачинцев. Соловйов став біля одної гармати, Павлова він поставив до іншої, що знаходилася ліворуч, Карачинцеву наказав у разі необхідності вести вогонь по черзі з двох кулеметів» (Рік 1941. Південно-Західний фронт. Львів, 1975. С. 67-69). Прикинемо: одна людина коло гармати. Майстер на всі руки: він же і командир, і навідник, і заряджає, і замковий, і підносить боєприпаси. І в іншої гармати - та ж картина. А кулеметник від одного кулемета до іншого бігає. Кругове спостереження не веде ніхто: в перископи («дуже добра оптика») нікому дивитися. Вогонь гармат і кулеметів ніхто не координує. І зв'язок з сусідніми дотами ніхто не підтримує. Знову ж - нікому. І стрільцями з польового посилення ніхто не командує. Втім, стрільців польового посилення і близько немає.