Невже перед війною ніхто не спромігся всій цій масі саперів поставити завдання викопати колодязі у фортеці? Вода ж поряд. Мабуть, не в пустелі.
У цієї загадки теж є розгадка. Причому крайнє проста. Як ми вже знаємо, 24-го червня був створений штаб оборони фортеці і відбулася перша нарада: капітан Зубачов, полковий комісар Фомін і старший лейтенант Семенков. «Було прийнято рішення - прориватися з фортеці з боєм» (Р.С. Ірінархов. Західний особливий. С. 231). Навіщо ж прориватися? У вас же фортеця! Невже в чистому полі краще, ніж у фортеці?
Колись дуже давно, коли мені було десять років, восени 1957 року вечорами я слухав радіопередачу «Розповіді про героїзм». Її вів письменник Сергій Смирнов. Він розповідав про Брестську фортецю. Передачу вів майстерно, дух захоплювало. Не я один слухав. Вся країна зі мною. Телебачення тоді у широких народних мас не було, а виступи Смирнова були дійсно цікавими. Але одна фраза мене вразила. Саме ця: 24 червня був створений штаб оборони фортеці, було прийнято рішення на прорив... Як же так? Якщо створений штаб оборони, то він повинен приймати рішення на оборону. Якщо ж штаб на своїй найпершій нараді приймає рішення кинути фортецю, то це не штаб оборони. Цей штаб треба називати якось інакше.
Тим часом і в музеї оборони Брестської фортеці, у безлічі статей і книжок повторено тисячоразово: так званий штаб оборони фортеці насамперед прийняв рішення вирватися з неї. Простіше кажучи, штаб оборони створювався не для оборони і про неї не думав. Можливо, був створений якийсь штаб. Але в ранг штабу оборони його заднім числом звів письменник Сергій Смирнов.
Можна сміятися, можна плакати, але факт залишається: рішення про оборону фортеці ніхто не приймав ні до війни, ні після того, як війна почалася.
Було тільки рішення на прорив, але з фортеці не вирвешся. Міцно її влаштували військові інженери Миколи Першого.
Німецька 45-а піхотна дивізія оточила Брестську фортецю, поставила заслони на виходах і довбала по окремих казематах цитаделі з мортир. А Брестська фортеця мовчала. Незважаючи на величезну якісну і кількісну перевагу радянської артилерії, вона так і не подала голосу.
«Героїчна оборона» Брестської фортеці - це не наслідок видатного планування або цілеспрямованої підготовки. Зовсім ні. «Велика кількість особового складу частин 6-ї і 42-ї стрілецьких дивізій залишилась у фортеці не тому, що вони мали завдання обороняти фортецю, а тому, що не могли з неї вийти» (ВІЖ. 1988. No 12 С. 21).
«Основні сили цих дивізій, замкнені шквальним вогнем противника у фортеці, не змогли вийти з неї, вони виявилися у вогненному мішку» (Р.С. Ірінархов. Західний особливий. С. 219).
Непробивні бастіони і форти Брестської фортеці зводили для того, щоб стримати натиск противника. І ось ці стіни, вали й рови стали для радянських дивізій пасткою.
Видатні російські інженери, які будували фортецю, звичайно ж, передбачили достатню кількість колодязів. Колодязі були, і вони там є до цього часу. Кожен у цьому може сам переконатися, побувавши в цитаделі. Справа в тому, що фортеця була розрахована на централізований опір. Ось тоді води всім би вистачило. Але німецька піхота вже 22 червня панувала не тільки на фортах і всіх трьох передмостових укріпленнях - вона прорвалася і в цитадель. Великі і малі групи радянських бійців і командирів були ізольовані в різних частинах фортеці. Єдиної централізованої оборони не було. Були окремі осередки опору. Там, де була вода і набої, люди трималися довго. Але не всім пощастило. Якась група опинилася замкненою в підвалах зі снарядами. Але навіщо вони потрібні, якщо гармати знищені на відкритих майданчиках? Інша група відбивалася в казематах, перетворених на речовий склад. Тисячі пар чобіт і шинелей, тільки набоїв немає. Комусь пощастило потрапити у продовольчий склад. Їж скільки хочеш. Тільки води немає. Воду на складі не зберігали. Колодязь міг бути в сусідньому казематі. За стіною. Але стіни ж непробивні. Ось звідси і спрага.
І не могли великі інженери, які зводили перлину фортифікаційного мистецтва, припустити, що оборона першокласної фортеці з перших хвилин війни розсиплеться на окремі вогнища. Не могли царські інженери передбачити, що ворог здатний прорватися в цитадель у найперший день. Такої ганьби ніхто з них не міг навіть уявити.
– 9 -
Питання залишається: якщо полки, дивізії та корпуси 4-ї армії (як і всіх інших радянських армій) підготовкою до відбиття агресії не займалися, то що ж вони тоді робили?