— Ніно! — покликав я.
Дівчина обернулась і поволі, нерішуче звелася. На віддалі десяти кроків вони збентежено розглядали одна одну, не в силах переступити невидиму межу відчуженості, що танула, мов сніг на взгірку навесні.
— Ніно… — шелеснули бабусині вуста.
І дівчина швидше відчула, ніж почула, поклик рідної крові. Підбігла до Карпань, що наставила навстріч коричневі руки, обняла, припала до неї, вища на голову, схилилась, наче стеблина. Бабуся взяла її обличчя в долоні й розглядала, крізь сльози говорячи:
— Як схожа на Петра. Викапаний Петро: і брови, й очі, і губи, навіть родимка…
Назад я їхав сам. Попереду передбачалась безрадісна зустріч із Шепетою, якій Ніна просила передати, що ночуватиме у Карпань.
А через кілька днів, серед ночі, зайнялася хата Шмигла. Заки сусіди прочумались від сну і здогадались викликати пожежників, вона згоріла дотла. РОзповідали, що баба Фросина дуже сміялась і все намагалася підкидати в жахне багаття тріски.
Миколаїв-Вінниця
1979–1981 рр.