— Ні, це неможливо… Працюєш, мабуть, для якоїсь корпорації. Не можна бути професійним Індіаною Джонсом. Пудриш мені мізки, Чарлі, неґречний Чарлі…
Почувши грайливе американське «Чарлі», сказане так, ніби хтось замовляв дуже солодкий десерт, Зоф’я відчула напад млості й мусила швидко повернутися на своє місце.
— Роман чи посібник? — запитала в сусіда, показуючи на книжку.
— Звісно, посібник, — відповів він, знімаючи окуляри. — Ми, професійні злодії, мусимо постійно вдосконалюватися. На щастя, відколи доступні такі посібники, все стало значно простіше. А ви чим займаєтеся?
Вона засміялася.
— Ви не повірите. Моя робота полягає у відшукуванні викрадених з Польщі творів мистецтва.
— А оскільки я краду тільки прикраси, то, мабуть, можу почуватися безпечно?
— Тільки якщо прикраси не є стародавніми.
Загнув кутик сторінки роману в місці, де читав, і заховав книжку.
— Це справді ваша робота?
— Справді. Але це тільки звучить романтично, я просто чиновниця у міністерстві.
— У міністерстві? Мабуть, у поліції?
— Ні, в Польщі це дещо складніше. Звісно, поліція шукає викрадені твори, я ж більше маю справу з тими, які зникли під час війни.
Незнайомець видавався по-справжньому зацікавленим, а вона відчула, що пускає бісиків. Чому для неї було так важливо справити враження на цього типа? Не хотіла бути гіршою за Кароля?
— Але, мабуть, це трапляється не так часто. Я бачив документальний фільм про спеціальний американський підрозділ, який усе знайшов і віддав.
— Еге ж, Monuments Меn.[35]
— О, точно.
— Фактично союзники знайшли копальню, повну творів мистецтва, десятки кілометрів коридорів, заповнених скринями, картинами, скульптурами, золотом, найціннішими скарбами з усіх завойованих країн. Іноді я думаю, що німці витратили більше часу на викрадення й придбання творів мистецтва, ніж на війну.
— Як це — придбання? Я думав, вони все просто вкрали.
Її тішило його зацікавлення.
— Німці ділили народи на кращі й гірші. Ось, приміром, у Польщі, країні упосліджених і невільників, брали все як своє. Тобто не стільки брали, скільки «зберігали», щоб захистити спадщину європейської культури від диких слов’янських людей. Але в Голландії та Франції вже було інакше. Попервах «зберігали» єврейські колекції, але потім стримувалися, бо на Заході хотіли мати вигляд джентльменів, а не різників. І рушили до антикварних крамниць, де витратили мільярди марок на своїх улюблених художників. Для перекупників у Парижі й Амстердамі це був найкращий період в історії мистецтва. Коли американці прогнали німців, там усі плакали рясними сльозами.
— Ви жартуєте?
— У жодному разі. Адже саме тоді з’явилися знамениті фальшивки Вермеєра, такі якісні, що нині їх вважають витворами мистецтва. Маршал Ґеринґ мав таку манію на ґрунті художника, що всім було відомо: купить будь-якого Вермеєра за будь-які гроші. Найвпливовіші нацисти купували через посередників для себе, менш впливові для того, щоб давати хабарі більш впливовим, ніколи бізнес не крутився так добре, як тоді. Німці заплющували очі навіть на єврейське походження торговців, якщо ті мали добрий товар.
— Ну гаразд, але твори мистецтва були викрадені в Польщі, вивезені до Німеччини, а згодом американці вам їх віддали, так?
— Якщо кількома словами. Але шістдесяти тисяч пам’яток усе ще бракує. І коштують вони, за приблизними підрахунками, замалим не двадцять мільярдів доларів.
— Та ви що? Як це? Де вони можуть бути?
— Скрізь. Частину німцям, напевно, вдалося сховати. Частину було знищено свідомо або випадково під час воєнних дій. Трохи забрали союзники, багато — радянці, частину розікрали люди в різних місцях Європи, користуючись безладом. Досі багато такого з’являється на аукціонах і в антикварних крамницях, але найцінніше точно мандрує чорним ринком.
— Незвичайна історія. І ви керуєте відділом, який цим займається, чи працюєте в ньому?
— І те, й інше.
— Як це?
— Це одноосібний відділ польського Міністерства закордонних справ.
Незнайомець недовірливо похитав головою. Тема йому сподобалася, бо вирішив похизуватися.
— Може, ви випадково знайдете всі ті зниклі континенти, що їх шукали нацисти. Знаєте ж, Шамбала, Гіперборея, Туле.
Скривилася.
— Я шукаю пам’ятки, а не теми для пригодницьких романів.
35