Не будь дитиною і припини скаржитися, врешті наказав він собі, одним духом допиваючи склянку коли. Якщо ти в це влізеш, то в найкращому разі на тебе чекає в’язниця, а найімовірніше — вишка[55], бо забагато знаєш.
Відсунув не з’їдений навіть наполовину обід, вийшов назовні й зупинився біля орендованого Доджа Авенджера.
Коли вони з дружиною мали проблеми й ходили на спільну терапію, лікарка повсякчас повторювала: неприйняте рішення — це теж рішення. Він добре це запам’ятав, тому тепер не міг себе дурити, що так просто почекає собі, побачить, що станеться, а потім вирішить. Якщо зволікатиме, Анатоля Ґмітрука чекає неминуча смерть або інший не менш сумний кінець, який приготував для нього чотиризірковий нездара та його найманці. Якщо почне діяти, його може спіткати такий самий лихий або ще гірший кінець, окрім цього, він порушить усі присяги й правила.
Крутив ключиками навколо пальця і ніяк не міг вирішити, що краще — зрадити батьківщину чи себе.
Кароль Бознанський востаннє кинув погляд на свою колоніальну резиденцію. Якщо все піде згідно з планом, він ніколи більше не побачить ані цього дому, ані цієї околиці. Якщо щось піде не так — також не побачить, хіба що його приведуть у кайданках на огляд місця події. Не мав при собі жодних документів, не мав паспорта і ключів. Мав лише маленький навушник, за допомогою якого чув, що діялось у Зоф’ї й Анатоля, які сиділи у спальні на другому поверсі, а також голу Лізу, що продиралася крізь кущі.
Він трохи шкодував, що мусив вийти раніше й не міг побачити, як шведка вистрибує з лахів. Щоправда, між ними так нічого й не відбулося, відколи зігнорував її першої ночі в Рошелл-Хайтс, але сам факт, що тоді вистачило б лише кивка голови, постійно збуджував його уяву. І призводив до того, що він не міг дивитися на Лізу тільки як на партнерку по команді, у його голові весь час жевріла думка, чи запрошення ще актуальне.
Пройшов по Серпентин до Гамільтон-авеню і потім у бік центру Нью-Рошелл. З лівого боку тяглися розкішні резиденції, подібні до тієї, в якій він мешкав протягом останніх днів, з правого боку були трохи скромніші, але все одно стародавні будинки з характерними верандами на всю ширину фасаду. Через двісті метрів дійшов до воріт із двох кам’яних колон, які були в’їздом до поселення. Біля воріт стояла невеличка, завбільшки з кемпінговий причіп, будка охорони, зсередини лилося біле світло лампочок, змішане з синім мерехтінням моніторів відеоспостереження. Усередині хтось рухався, але Кароль не бачив постатей, тільки тіні.
Зоф’ї Лоренц зовсім не заважало те, що Кароль мусив вийти раніше й не міг побачити, як шведка знімає вбрання. Хай навіть чула сміх гіршої та уїдливішої себе, але навіщо йому такі робочі стриптизи, якщо за тиждень спільного проживання міг роздивитися її пильніше.
Їй подобалося, що Ліза не робила зі своєї оголеності жодної проблеми: можливо, це був наслідок виховання в цивілізації сауни. Роздяглася до скромних спортивних трусиків, наділа невеличкий наплічник, який замість товстих шлейок мав тоненькі шнурки, а до вуха приладнала щось на кшталт бездротового навушника до телефона, який насправді був поєднанням рації і камери, що передавала картинку на їхній комп’ютер.
Зараз вони бачили, як обережно, але швидко вона долає відстань між їхнім домом і будинком Ричмонда. Йшла манівцями, вивчення околиці в тепловізорі та кілька прогулянок з фотоапаратом дозволили прокласти такий маршрут, щоб якнайдовше перебувати в сліпій зоні охорони. Раніше Ґмітрук оцінив спосіб встановлення камер як помірковано аматорський. В ідеалі кожна точка території має бути продубльована, тобто постійно перебувати під спостереженням двох об’єктивів. Тут так було тільки в місцях, які, на думку наївного встановлювана системи, були ключовими, зокрема, біля вхідних дверей та вікон вітальні з боку саду. Поза цим багато місць покривала лише одна камера, було також чимало сліпих зон, що дало змогу Лізі непомітно прокрастися майже до самої резиденції.
Втім, «майже», як відомо, має дуже велике значення.
Було близько семи градусів вище нуля, до того ж дув легкий вітерець, але Ліза не відчувала холоду, хіба що підбадьорливу прохолоду. Голою пробиратися поміж деревами і ступати по крижаній, вкритій сухим листям траві — у цьому було щось первісне. Шведка й справді тепер була схожа на Роню. Сувора, звикла до праці донька розбійника, що спритно і вміло рухається серед дерев. Зупинилася біля стовбура великого бука, останнього дерева, біля якого могла почуватися в безпеці. За чотири метри далі височіла двоповерхова сіра стіна резиденції. Бічна стіна, що знаходилася з протилежного боку від храму мистецтва голови Ричмонда. Бічна, північна, менш важлива, внизу Ліза бачила вікно господарського приміщення, нагорі — вікно спальні для звичайних гостей або для няні, що доглядала дітей господарів. З точки зору Лізи це було перевагою. Не тільки тому, що за цією стіною найменше спостерігали, ніби хтось вважав, що грабіжники точно скористаються вхідними дверима, і не тому що вона була найбільш прихованою, а тому, що спальня була найменшою, що в цьому випадку мало вирішальне значення — вона найкраще нагрілась.