Пояснив іще чому, а потім підвівся й непевною ходою рушив у протилежний бік, щоб відшукати заздалегідь підготовлений автомобіль і втекти. Ще якусь мить вагався, чи не повернутися, як лицар на білому коні, — на випадок, якби Зоф’я потребувала допомоги. Але вирішив, що Лоренц буде в більшій безпеці, якщо Ґмітрук опікуватиметься лише нею, а не нею і Каролем на додачу.
Продирався крізь кущі в бік центру Нью-Рошелл, коли повз нього проїхали кілька поліцейських патрульних машин. Не мав уявлення, що тут діється, але не виникало сумнівів, що все пішло не так.
За п’ять хвилин він уже їхав кількарічним Ніссаном Примера в бік Істчестера. Там на паркінгу перед торговим центром Вернон-Хіллс мав залишити Ніссан, сісти у блакитний Форд Фокус, де в бардачку на нього чекали документи й телефон, і вже самостійно знайти мотель у Байт Плейнс.
До кінця життя не міг відповісти собі на запитання: поїхав, бо такий був план і так було найбезпечніше, чи просто злякався.
Ліза Тольґфорс мала менше секунди на те, щоб прийняти рішення, що робитиме, перш ніж помчить до вікна у спальні з іншого боку коридора і спробує врятувати свою шкуру. По-перше, залишила Рафаеля, замовлення чи ні, її не цікавив цей старий шматок дошки. Але Ренуар — це щось зовсім інше. Акція не передбачала вимкнення електронного механізму захисту, спалення електричної системи і вирізання картини. Єдине, що вона могла зробити, це перевірити, чи вона справжня. Бо якщо справжня, вона нізащо не може дати себе спіймати. Повинна залишитися на волі, щоб прийняти найбільший у своєму злодійському житті виклик собі самій.
Не мала часу на те, щоб ретельно взяти пробу, не мала часу ні на що. Витягнула руку з пофарбованими у червоний колір нігтями, щоб здряпати трохи зеленої фарби. І на мить завагалася. Знала, що від найменшого дотику картина сховається між стінами, і була до цього готова. Але чи тільки це? Чи не впадуть раптово сталеві двері й не замкнуть її в цьому сейфі? Чи не слід якнайшвидше тікати?
До біса все, подумала, nothing ventured, nothing gained.[57]
Кинула непотрібний уже наплічник на підлогу, відступила на два кроки назад і побігла в напрямку дверей, готова будь-якої миті вислизнути, якби вони почали замикатися. Останньої миті, проминаючи раму з Ренуаром, нігтем вказівного пальця лівої руки зачепила полотно, здряпуючи трохи фарби.
Система була досконала. Картина разом з іншими моментально сховалася, власне, навіть не сховалася, а зникла, ізраїльська система працювала на гідроприводах і конструкції важелів, оскільки електричні двигунчики були надто повільні. Почула у стінах тихий свист, і картини щезли.
На жаль, одночасно зі зникненням картин у фрамузі з’явилася сталева перегородка і стрімко почала падати в напрямку підлоги. Не встигну, подумала. І кинулася підкатом у її бік таким рухом, яким професійні футболісти в маневрі останнього шансу намагаються вибити м’яч з-під ніг форварда, що мчить до воріт суперника.
Їй це вдалося тільки тому, що була спітнілою. Якби не це, загальмувала б на плюшевому покритті, а сталеві двері роздробили б її грудину й хребет, у найкращому разі гортань, лишаючи її голову на тому боці, щоб уже завжди могла дивитися на місце, де був Ренуар. Однак спітніле тіло прослизнуло підлогою, як футболіст по мокрій траві. Останньої миті заплющила очі й повернула голову вбік, думаючи лише про те, щоб не зачепитися підборіддям і вилицею.
Вона не зачепилась, але відчула, як велика сила натискає на маківку, і, коли вже була впевнена, що її череп лусне, наче кавун, затиснутий у лещатах, стіна впала з гуркотом за міліметри від її голови, а Ліза зупинилася так само раптово, як і несподівано.
Судомними ковтками хапала повітря, вдивляючись у морок резиденції Ричмонда, намагаючись зрозуміти, жива чи ні. Відчувала страшний пульсуючий біль у голові, ніби її зненацька ошпарили, і тієї миті була переконана, що тільки адреналін тримає її при житті, а з розтрощеного черепа в усі боки хлюпотить кров. Кілька секунд пішло на те, щоб переконати себе підняти руку і перевірити, наскільки все погано.
Коли пересилила себе, зрозуміла, що з нею нічого не сталося. Стіна впала за міліметри від її голови, а біль був від того, що перегородка притиснула волосся, і це не давало їй поворухнутися.
На скиглення не було часу. Прийняла рішення й одразу ж його виконала, сильним ривком звільняючись від сейфа Ричмонда. Її дикий рик майже заглушив неприємний, пронизливий звук вирваного волосся. Не обмацуючи голови, підвелася, і, не звертаючи уваги ні на білі цятки, які кружляли перед очима, ні на кров, що стікала по спині, побігла до спальні, відчинила вікно, злізла на парапет і зіскочила вниз із триметрової висоти. Саме тієї миті, коли торкнулася холодної землі, через парадні двері до будинку зайшов один із найманців.