— Що тут у нас? — запитав Беспалий в іншого слідчого, який йому дзвонив.
— Потрійне вбивство. Твій персонаж приспав діда, викрав його автомобіль. А потім знову повернув машину у двір старого.
— Якось не логічно. А з чого ти взяв, що це пов'язано з моєю справою? І з чого ти зробив висновок, що це мій персонаж скоїв?
— В автомобілі він залишив рушницю і записку. В записці написано зізнання цього вбивства і точне місце знаходження тіл. А підписався він «Безликим».
— Надрукована чи рукою написана?
— Надрукована.
— Так може це власник Волги і скоїв?
— Не факт. Його син знайшов прив’язаним до ліжка у власному будинку. Сам себе зав’язати він не міг. Всі речі з справи уже у відділку.
Глава 3
Злість бурлила у душі капітана. Мало того, що веде справу про якогось діда, який одним ударом вирубив молодого чоловіка. Та ще вбив чотирьох осіб. І при цьому, не залишає ні на чому своїх відбитків пальців. За два тижні розслідування не зрушило з місця. Так ще підполковник відволікає від розслідування, викликавши його в конференц-зал. Якраз до якого, капітан вже підходив.
— Добрий день, Сергій Іванович, — зайшовши в конференц залу промовив слідчий. В невеликому приміщені сидів підполковник з якимось чоловіком. Вони відразу встали.
— Добрий день. Знайомся. Це польський слідчий Януш Яговський.
— Рад знайомству, — сказав польський слідчий з польським акцентом. Одягнений в сірий костюм і тримав в руці шкіряний портфель. Маленькі сірі очі виднілися крізь окуляри. Він був лисий, з густими сідими вусами і величезним пузом. Таке відчуття, що його піджак не застібався через нього.
— Ми відправили запит щодо людини на прізвисько «Безликий», — продовжив підполковник — Відгукнулася польська поліція і пан Яговський приїхав з самої Варшави до нас, щоб разом розслідувати справу.
— Так, так. Я займаюся цією справою вже більше двох років.
— Стоп, мені здається, що я зможу сам знайти вбивцю. Вбивця — це оскаженілий дід. Я думаю, що з ним не буде особливих проблем.
— Ти навіть не уявляєш з ким ти маєш справу. — спокійно відповів підполковник і підійшов столу. — Пан Яговський мені розповів.
— Це не просто найманий вбивця. Це справжня кримінальна легенда. — мовив поляк. — Його особливість у тому, що він може змінювати своє обличчя. Я до цього часу не збагну як. Одне з моїх тверджень, що він використовує маски. Скоріше всього з латексу. Щось на зразок тих, що використовують у кінематографі.
— Як у фільмі Місіс Даутфаєр?
— Так, але Безликий вбиває людей. Він може мати будь-яке обличчя. Навіть різного кольору шкіри і статі. Має різні імена і документи. По моїм розслідуванням, працював на теренах США, центральної і східної Європи і країнах СНД, володіє декількома мовами і постійно змінює місце дислокації. Його послуги дуже ціняться. Володіє багатьма прізвиськами, але найбільш поширене — це Безликий. В мене є купа доказів. Відомо, що має зріст приблизно метр вісімдесят п’ять і взуття від сорок другого розміру. Може змінювати розмір носа, вух і використовує вставні щелепи.
Поляк відкрив свій портфель, з якого випала купа світлин, документів і всіляких дисків.
— Я вважаю, це все вигадки. На нього можна звалити будь-яке не розслідуване вбивство. Якщо він такий відомий, чому його не шукає Інтерпол?
— Немає його справжньої фотографії. Він завжди ходить з маскою. Купа його різних перевтілень там в пошуку. Але всі безрезультатні.
— До речі, Віктор. — Тут втрутився в діалог підполковник. — Що там у справі про вбитих трьох чоловіків і вкрадену стару «Волгу»?
— Поки що нічого.
— Ну, тоді бажаю вам удачі в розслідуванні, — мовив підполковник і пішов з конференц зали.
Був вечір. У під’їзд одного з херсонських будинків зайшов чоловік. У нього була коротка стрижка і був одягнутий в чорне пальто. На ногах були брудні туфлі. Піднявся на третій поверх, став перед квартирою сто три. Подзвонив у дзвінок. Відчинивши двері, перед ним стояв п’яний чоловік, який ледве тримався на ногах.
— Чого тобі? — ледве запитав він. Але замість відповіді, таємничий гість з під пальто дістав пістолет з глушником. Тихий постріл і той впав на підлогу. В квартирі пролунав крик. Обійшовши труп, вбивця побачив двох чоловіків, які сиділи біля столу. Під столом було багато пустих пляшок дешевої горілки. Посеред кухні стояла жінка, закривши руками обличчя.
— Всім мовчати, — сказав незнайомець і закрив за собою вхідні двері. Чоловік, який сидів скраю столу, почав підводитися і хотів йти на вбивцю. Але куля зупинила його, і його мозок опинився на стіні. Від такого, його сусід відразу протверезів. Незнайомець дістав з кишені широкий скотч і наручники, кинувши їх біля жінки.