Хлопець трішечки нахилив голову. Ледь помітно знизав плечима.
— Якщо ти захочеш про це колись поговорити…
Цить безбарвно підсміхнувся.
— Ну тобто… — Мія легенько змахнула рукою. — Напиши про це. Якщо схочеш. Я буду поруч.
Хлопець пильно подивився Мії у вічі. Ступив назад, стрімко ворухнув вкритим синцями зап’ястком і захряснув двері просто в неї перед обличчям. Мія відсахнулася, ніс її ледь уникнув ще одного переламу. Дівчина сховала пальці за пасок і стенула плечима.
— …овва, як усе гладенько минуло…
— Не можна ж людину за спробу винуватити, — промовила вона і почовгала коридором.
— …це якась воєнна хитрість?..
— Це що, аж так ненормально, що мені не начхати?
— …не ненормально, а просто позбавлено сенсу…
— Слухай, це ж не означає, що мені мусить байдуже бути лише тому, що я від того нічого не виграю. Вони ж його катували, Пане Добрику. Нехай навіть у нього після цього жодного шраму не лишилося, це не значить, що все безслідно минулось. І Наєв про це казала. Що я мушу шукати те, що для мене важливе.
— …важливе? цей хлопець для тебе ніхто…
— Я знаю, що мушу сприймати його за суперника. Я знаю, що для всіх нас місць поміж Клинками не вистачить. Але все в цій Церкві створено для того, щоб перетворити мене на кригу. Тож із кожним оборотом стає все важливішим зберігати ту частинку мене, яка відчуває жалість.
— …жалість — це слабкість, яку можуть використати проти тебе. скаеві, дуомо, ремові вона не властива…
— Ще одна причина від неї не відмовлятися, еге ж?
— …хм…
— Пф-ф-ф.
— …р-р-р-р-р…
— Заткайся.
— …подорослішай…
Пролунав сміх, і тіні усміхнулися.
— Ніколи.
Дівчина та не-кіт розчинилися в темряві.
МАСКАРАД
Тижні спалахували в темряві непоміченими, як не рахувати дзвонів, прийомів їжі та годин і годин навчання[73]. Щообороту після уроків Мія з Тріком вправлялися або в Залі Пісень, або в Залі Істин. Під час кожного заняття в Залі Пісень Мія опинялася в парі з Джессаміною чи Діамо, і підлогу розмальовувала її кров. І хоча, правду кажучи, її дедалі більше тішило Трікове товариство, вона почала замислюватися, чи той він наставник, якого вона потребувала…
Зима тривала, наближався День Великої Десятини, і сніг узявся обряджати Богоділ у бруднувато-білі шати. Безніч за безніччю гарненькі тіні вирушали в Криваву путь з покоїв Марія, пурхали містом у пошуках таємниць, поверталися та складали їй до Аалеїних ніг. Шахіда Машкар ніяк не натякала на те, хто може перемогти в її змаганні.
Ткаля й далі працювала, змінюючи обличчя аколітів одне за одним. Ткацтво змусило уповні розквітнути дику красу Джессаміни, максимально загострило приємну від природи Озрікову зовнішність, навіть Петросу втрачене вухо повернуло. Свіжовиткані аколіти вдалися до численної зброї Аалеї: під час занять чи після них провадились дрібні забавки — флірт, дотики. За їжею Мія відчувала, що в повітрі ширяє щось нове. Потайні погляди та приховані усмішки. Як на Мію, аколіти на це заслуговували, якщо врахувати піт та кров, які з них лилися. Заняття ставали все виснажливішими, на цей момент майже половина з неофітів загинула. Дівчина була певна, що дрібка безневинних розваг нікому не зашкодить.
А тоді настала пора маскараду.
Після вечері всіх аколітів до останнього зібрали в покоях Марія. Без преамбули їх одне за одним провели Кривавою путтю. Коли Мія скинула із себе одяг, то відчула на тілі голодні погляди, та й сама інших навзаєм роздивлялася. Коли аколіти випірнули з теплої крові під Свинарнею, їм наказали ретельно вимитися та хутко вдягнутися. Усіх сімнадцятьох повезли — у критій гондолі, не менше — до столичного кварталу, де хребцеродженні живуть. Мія сиділа поруч з Карлоттою, Ешлін та Озріком і спостерігала з-під тенту, як вони пливуть повз чудові маєтки найбагатших та наймогутніших містян. Руки, що їх везли, були вбрані, як слуги з багатої господи, — сюртуки із золотою оздобою, шовкові панчохи. Криваво-червоне світло Саана похмуро сіялось крізь важку завісу сірої каламуті, та Мія все одно мружилась і прилаштувала на перенісся азуритові окуляри.
Крізь забарвлене в синє скло вона подивилася на Карлотту, захоплюючись тією поемою, на яку Маріелла перетворила дівоче обличчя. Ткацтво тільки кілька оборотів тому завершилось, і важко було не зважати ані на різницю, ані на те, як на результат витріщалися інші неофіти. Тепер Карлоттині вуста стали повнішими, лінії тіла — округлішими. А там, де дівочу щоку колись спотворювало аркімічне тавро, тепер була тільки гладенька бліда шкіра.
73
Усі рани, що лишила по собі влаштована володарем Кассієм перевірка відданості, вже загоїлися, і, на превелике Міїне розчарування, Піпове мурмотіння до свого ножа повернулося з подвоєною силою.