Зрештою, капітанами зазвичай стають спритники.
БЕЗНАДІЯ
Щось переслідувало її від того самого місця. Місця над музикою, де помер її батько. Щось голодне. Сліпа, ще личинкова свідомість, що мріяла про плечі, увінчані прозорими крилами. І про неї, яка тими крилами наділить.
Дівчинка впала на розкішне ліжко в материних покоях, очі в неї були мокрі від сліз. Поряд із нею лежав сповитий у пелюшки братик і кліпав величезними чорними оченятами. Малюк не розумів того, що навколо нього відбувалось. Занадто малий, щоби взнати, що життю його батька покладено край, як і всьому світу навколо.
Дівчинка заздрила маляті.
Їхні апартаменти підносилися високо-високо в порожнині другого Ребра, кімнати прикрашали фризи, висічені в стінах зі старовинної смертекості. Якщо визирнути крізь вітражні вікна, вона могла б побачити навпроти третє та п’яте Ребра, що бовваніли над Хребтом на сотні футів угору. Вітри безночі завивали довкруж скам’янілих веж, приносячи прохолоду затоки.
Уся навколишня пишнота валилась на долівку, всі ті зібгані червоні оксамити та предмети мистецтва з усіх чотирьох країв Ітрейської Республіки. Рухомі меканічні скульптури із Залізного Колегіуму. Гобелени з мільйонів ниток, виткані сліпими віщунами Ваану. Люстра з найчистішого двеймерського кришталю. Служники рухалися бурею м’якої одежі та висохлих сліз, а посеред тієї бурі стояла дона Корвере й підганяла, щоб вони рухалися, рухалися мерщій, заради любові Аа, мерщій.
Дівчинка всілася на ліжку поруч із братиком. Вона притискала до грудей чорного кота, що тихенько муркотів. Та коли звірятко помітило густу тінь попід завісами, то здибило шерсть і зашипіло. Кіт вчепився кігтями за руку дівчинки, і та кинула тварину під ноги покоївки, що якраз наближалася. Дівчина зі скриком впала на землю. Царствена й розлючена дона Корвере озирнулася на доньку.
— Міє Корвере, стеж, щоб це жалюгідне створіння не плуталось під ногами, або ми його тут залишимо!
І отак-от просто ми й дізналися її ім’я.
Мія.
— Капітан Калюжник не паршивий, — промовила Мія майже собі під ніс[10].
До кімнати ввійшов хлопець, що сягнув середини підпарубоцтва. Обличчя в нього розпашілося після стрімкого підйому. На дублеті хлопчини було вишито герб фамілії Корвере: чорна ворона в польоті на червоному полі, під птахом — схрещені мечі.
— Пробачте мені, моя доно. Консул Скаева вимагає…
Хлопцеву промову спинили важкі кроки. Двері розчахнулися, й кімнату заполонили чоловіки в білих обладунках та з багряними плюмажами на шоломах. То люмінатії були — ви, либонь, пригадуєте. Малій Мії вони нагадали про батька. Очолював їх найвищий чоловік серед усіх, кого дівчинка тільки бачила: підрізана борідка підкреслювала вовкуваті риси обличчя, у погляді зблискувала звіряча хитрість.
Поміж люмінатіями стояв прегарний чорноокий консул у багряних шатах — той самий чоловік, хто промовив: «Смерть», — і посміхався, коли підлога втекла з-під батькових ніг. Прислужники розступилися, зникаючи з очей, і Міїна мати лишилася сама посеред моря снігу й крові. Висока, прекрасна, безмежно самотня.
Мія злізла з ліжка, ковзнула до матері й взяла ту за руку.
— Доно Корвере, — консул затулив серце всіяною перснями рукою. — Висловлюю своє співчуття у цю мить тяжких випробувань. Нехай Світло Всевидючого ллється на вас завжди.
— Схиляюсь перед вашою шляхетністю, консуле Скаево. Хай Аа благословить вашу доброту.
— Я щиро горюю, моя доно. Ваш Дарій винятково послужив республіці, допоки його не спіткало безчестя. Публічні страти — то завжди вульгарна справа. Та що ж іще могло трапитися з генералом, що йде маршем на власну столицю? Чи з юстицієм, який увінчує того генерала короною?
Консул роззирнувся кімнатою, беручи до уваги прислужників, багаж, гармидер.
— Ви нас полишаєте?
— Я везу тіло чоловіка, щоб поховати у Воронячому Гнізді, у фамільній крипті.
— А чи спитали ви дозволу в юстиція Рема?
— Вітаю нового юстиція з отриманням посади, — дона Корвере кинула короткий погляд на вовкуватого. — Плащ мого чоловіка йому дуже личить. Та чому він має давати дозвіл на мій від’їзд?
10
Котисько, як ви, либонь, здогадалися, дістав своє ім’я внаслідок схильності до сечовиділення за межами призначених для цього місць — мати це ім’я терпіла, а покійний батько схвалював прізвисько з ревучим сміхом.