— То що, мені просто впасти на землю й дозволити по мені потоптатися?
— …ти колись чула про ліїсянських парша-псів[78]?
— Ну звісно ж.
— …міє, у тому, що тебе недооцінюють, нічого поганого нема. твоя мета — ініціація…
Мія прикусила губу. Крізь зуби рвалося запитання. Те, у відповіді на яке вона ніколи раніше не мала потреби. Але раніше він ніколи її не полишав. Протягом усіх цих років тіньокіт був її повірником. Зіркою, завдяки якій вона прокладала курс. Це він порятував її від людей Скаеви. Він стояв поруч, коли її матір…
Ні. Не треба.
Не дивись.
Та на нього Трійця вплинула ще гірше, ніж на неї. Її сонця нажахали, а Пан Добрик від паніки мало не втратив розум. Що в ньому таке, що погляд Всевидючого так його кривдить? Це все тому, що його створено з тіней? Чи є в ньому щось більше за звичайну темряву?
— Пане Добрику, що ти таке?
Не-кіт нахилив голову.
— …твій друг…
— А крім цього? Демон, як ото люди кажуть?
У повітрі пролунав короткий регіт, що нагадав порив вітру між надгробків.
— …демон, еге ж. усе збирався попросити тебе отой пергамен підписати. кров’ю і в трьох екземплярах, якщо тебе це потішить…
— Нема в мене настрою на такі бздури. Чому ти не хочеш мені розповісти?
— …бо я не знаю. поки я тебе не знайшов, я був просто чимось, що чекало поміж тіней…
— Чого чекало?
— …когось такого, як ти…
— Отак просто, еге?
— …а що поганого в простоті?..
— Бо просто ніколи не буває.
— …ти надто молода для такого цинізму…
Мія підтягнулася, перекотилася просто крізь Пана Добрика й підвелася з матраца. Не-кіт облизав лапку і вмив вуса, наче нічого аж такого не трапилось.
— Ну і хуй з тобою. Бережи свої секрети. Я до володаря Кассія піду, коли він повернеться перед ініціацією. Знову спитаю його про темряників і що це значить — бути однією з них. І якщо він знову почне загадки загадувати замість того, щоб прямо відповісти, я з нього ті відповіді видушу. І пофігу, наскільки гарні в нього вилиці.
— …міє, це немудро…
— Чому? Бо він мені правду розкаже?
— …бо він небезпечний. ти запевне це відчула…
— Усе, що я відчуваю, коли він поруч, — це твій страх.
— …і ти гадаєш, що я за себе боюся?..
Мія збилася посеред тиради й витріщилася на не-кота, що сидів поміж хутряних укривал. Пан Добрик завжди її захищав. Проганяв нічні жахіття, коли вона була малою. Безнічні примари душителя цуценят, який прийшов її втопити. Опудал та тіней, яких вона у Філософському Камені бачила.
— Тоді я зачекаю, що хроніст знайде. У тій читальні просто мусить бути книга, яка правду розкаже. Він її розшукає — то лише справа часу.
— …і ти дійсно віриш, що навчишся володарювати над тінями, якщо книжку прочитаєш?..
— А що мені тоді робити? — заволала вона.
— …міє, я тобі це тисячу разів казав…
Вона подивилася на свого друга, що скрутився на ліжку клубочком. Холодні нігті дряпнули її вздовж спини. У голові відлунював відзвук віддалених криків. Відбиток вкритого сльозами обличчя. Порожні, нажахані очі. Кров.
— …щоб володарювати над зовнішньою темрявою, спочатку мусиш подивитися в обличчя внутрішній…
Дихання пришвидшилось. Шкіра вкрилася потом. Вона обмацала бриджі, знайшла портсигар. Тремтливими руками піднесла сигарилу до вуст.
— …міє, у тому не було твоєї провини…
— Заткайся, — прошепотіла вона.
— …це не…
— ЗАТКАЙСЯ!
Дівчина гепнула срібний порсигар об стіну. Лице в неї скривилось. Не-кіт піджав вуха. Зіщулився й шепнув:
— …якщо тебе це потішить…
Мія зітхнула. Заплющила очі, втягнула повітря. Минали довгі мовчазні хвилини, і нарешті вона дістала кресальце й підпалила сигарилу, глибоко вдихнула дим та всілася на ліжко. Спостерігала, як дим в’ється крізь морок нерівними спіралями. І ще раз зітхнула.
— А я на сучку перетворююся, правда ж?
— …перетворюєшся?..
Вона глипнула на кота, що коротко реготнув, і змахнула в його бік попіл.
— …для тебе це все нове. таке не може легко минутися…
Вона ще дужче затягнулася й видихнула дим через ніздрі.
— Ніхто й не передбачав, що це може бути легко. Але я зможу це зробити, Пане Добрику.
— …я й не сумніваюся. і буду з тобою до самого кінця…
— Справді?
— …справді…
78
Парша-пси — це ненажерливі хижаки, що населяють Ліїсянський континент. Зовні вони нагадують жирних безволосих собак зі свинячими очиськами та гострими, як бритви, зубами. Парша-пси — неймовірно небезпечні у тісних сутичках, але на довгих дистанціях їм зазвичай витримки бракує. Здебільшого вони стервом харчуються, а крім цього, виробили дуже своєрідний метод «полювання».
Ці тварини можуть завдавати собі дрібних поранень, жуючи задні кінцівки, поки кров не потече. Тоді парша-пес влаштовує виставу, удаючи, наче його поранено, він кульгає й стікає кров’ю, поки не приверне увагу когось зі стервожерів — стерв’ятників, шакалів чи інших паршо-псів. Тоді тварюка падає долу й прикидається мертвою. Вистава ця може тривати години, іноді навіть обороти.
Ці тварини настільки віртуозні актори, що не ворушаться навіть, коли інший хижак їх уперше, обережненько, кусає. Та коли стервожер нарешті наготується взятися до їди, парша-пес атакує, розриваючи хижака-небораку на шматки та з насолодою пожирає його серце.
Через оце самокаліцтво тварин постійно вкривають запаршивілі шрами, саме тому вони й дістали таку назву.
І на той випадок, якщо у вас, люб’язне панство, зринула ідея: ні, домашні улюбленці з них виходять кепські.