— Я не знаю чому. Гадаю, це якось пов’язано з тим, що я темряниця. Джессаміна ткнула її в мене в Залі Пісень. Відчуття було таке, наче я на місці здохну.
Еш запримітила золотий ланцюжок на Джессаміниній шиї, що майже сховався під сорочкою.
— От же підступна мала п…
На столі, просто в них під носом, вибухнуло оніксове чароскло. Дівчат огорнуло густою й ворухливою хмарою чорного диму, Еш відсахнулась і звалилася з ослінчика. Інші аколіти вибухнули реготом, дівчата кахикали та відпльовувалися, розмахували руками, щоб очистити повітря. Коли дим повільно розчинився, Мія побачила, що на них пильно дивиться шахіда.
— Аколітко Ешлін. Аколітко Міє. Можете щось додати до теми уроку?
— Ні, шахідо, — буркнула Мія.
— То ви вважаєте, що оце куряче квоктання допоможе мені зробити його цікавішим?
— Ні, шахідо, — сказала Ешлін зі своїм фірмовим обличчям розкаяного шахрая[79].
— Тоді я буду вдячна, якщо ви слухатимете мовчки. Наступна кулька, яку я кину, буде іншого кольору.
Павуковбивця здійняла мішечок з рубіновим чаросклом і глипнула на інших аколітів. Усі повернулися до своїх конспектів із завзятістю, що й залізнописаря присоромила б. Потому всюди царювала тиша. Та наприкінці уроку Ешлін уважно витріщилася на Джессаміну.
Розім’яла пальці.
І підморгнула до Мії.
Минуло два обороти. Невдовзі після вечері Мія працювала над Павуковбивцевою формулою. Щовечора вона гнула спину над записами й намагалася розплутати цю загадку. Здавалося, що рішення не існує: таке враження, що антидот до кожного компонента підсилює дію іншого. Та розгадка була найкращим Міїним шансом завершити курс першою ученицею, а що більше часу вона лишається в себе в кімнаті, то менше шансів наскочити на Джессаміну. Вона матюкалася так, що повітря мало не почервоніло, і вже всерйоз збиралася спалити всі свої нотатки, аж тут почула шерех відмичок у замку.
— Зуби й Паща, ти що, просто постукати не можеш?
Дівчина виборсалася з купи переплутаних нотаток про отрути, попленталася до дверей, рвучко відчинила їх і побачила, що Ешлін сидить під дверима навприсядки.
— У тебе що — пальці не працюють? — спитала Мія.
Еш зробила «паці» пальцями обох рук і потрусила ними в Мії перед очима.
— Ач яка кумедна, — усміхнулась Мія. — Чого хочеш?
— Не в тому діло, що я хочу, — випросталася Еш і підморгнула. — А в тому, що я можу тобі дати.
— І що ж це таке?
— Джессамінина Трійця.
Еш аж верескнула, коли Мія схопила її за комір, затягнула до кімнати й захряснула двері.
— Зуби й Паща, та видихни ти, Корвере…
— Ти її вкрала? — прошипіла Мія.
— Ще ні, — Еш зиркнула на купу нотаток, що вкривали Міїне ліжко. — Але зможу, якщо ти нарешті щось корисне зробиш.
— Еш, вона ж її ніколи не знімає. Я бачила, як вона в клятій лазні її носить.
— До речі, про лазню: я просто не могла не помітити, що кілька оборотів тому в тебе на внутрішньому боці стегон з’явилися були засоси…
Мія підняла брову:
— Ти в лазні внутрішній бік моїх стегон роздивляєшся?
Еш знизала плечима:
— Я ж просто подивитися.
— Висновок?
— Пхе. Бачила й кращі.
Мія й собі зробила «паці» й підняла до подружчиного обличчя.
— Ти диви, я теж так умію.
— Ага-ага, ну добренько, — Еш підкотила очі. — Суть у тому, що вона її таки знімає. Мусить, коли на Криваву путь стає, бо та штука зроблена з… ану допоможи…
— З металу, — видихнула Мія.
— Ура! Її таки можна чогось навчити!
— Та поїбись.
— Ну, як по-чесному, я не сильно по засосах…
— Еш, Матінкою нашою клянуся…
— Не важить звідки, — перервала її Еш, — та я випадково дізналася, що Джессаміна і ще кількоро якраз вирушили на ще одну «вичави секретик»-прогулянку до Богодола. То цієї самої секунди все її майно охайненько лежить собі в алькові поруч з Марієвим басейном.
— Ти хочеш вкрасти щось із покоїв промовця?
У відповідь Ешлін просто вишкірилась.
— Але ж одразу по поверненню Джессаміна знатиме, що Трійця зникла, — вказала Мія. — І треба бути геть тупою, щоб не здогадатися, що це я медальйон забрала.
Ешлін витягнула з кишені бриджів три золоті диски на блискучому ланцюжку.
— Та нічого вона не знатиме, Корвере.
Мія витріщилася на медальйон, що крутився й сяяв у тьмяному світлі. Ще одна Трійця. Як не зважати на цінність металу, що дозволяла купити за цю штучку невеличкий будинок в одному з найкращих районів Богодола, сам медальйон був цілковито звичайнісіньким на вигляд. У його присутності Мія навіть натяку на нудоту не відчувала — очевидно було, що жоден палкий вірянин Аа його не освячував. Але на вигляд…
79
Найліпше з розкаяних облич Ешлін змусило б справжнього шахрая на довірі кинути все, спакувати речі та переїхати до якоїсь спокійної місцини, аби вирощувати там курей.