Небесний Олтар повнився аколітами, з гуркотливих кухонь линули апетитні аромати. Шахідів видно не було — мабуть, учителі зібралися обговорити прогрес неофітів, — та всюди ширяли Руки в чорних рясах, вони наливали вино й прибирали посуд.
Мія навантажила тарілку смаженою бараниною та приправленою медом городиною, ляпнулась поруч з Еш і Карлоттою та одразу взялася запихуватись їжею. Лотті захоплено шкрябала щось у нотатнику. Еш теревенила про трактирну бійку, за якою спостерігала, коли вони востаннє шукали в Богодолі таємниці: на кількох невдоволених, які обговорювали консула Скаеву та його «надзвичайний стан», накинулись з пів десятка горлорізів-брааві, які, як з’ясувалося, вважали правління консула цілковито задовільним[81].
— У місті неспокійно, — оголосила Еш з набитим бараниною ротом.
Мія кивнула.
— Я ще ніколи не бачила на вулицях стільки люмінатіїв.
— Але ж вони гарніші за тих солдатиків, до яких я в Чертогу Мерця звикла.
— Ярнгейм, а ти все про своє.
Дівчина вишкірилася й ворухнула бровами в бік брата, який старанно її ігнорував. Мія подивилася на Карлотту, а та не відволікалася від нотаток.
— І як воно? — спитала Мія.
— Повільно, — промимрила дівчина, проглядаючи сторінку. — Щойно мені здається, що я вже вхопила тигра за хвіст, як він озирається й кусає. Але я близько. Дуже близько, як мені здається.
У Мії аж шлунок перевернувся. Якщо Лотті обставить її у змаганні Павуковбивці…
— Гадаєш, це розумне рішення — приносити ці записи на обід? — спитав Озрік.
— То я мушу лишити їх у кімнаті, аби дона Липкіпальці змогла їх поцупити?
Карлотта глянула на Еш, здійнявши брову. Дівчина набрала дюжину балів за рахунок того, що крала дрібнички та прикраси в інших аколітів. Мія знала, що нічого особистого в тому не було, але, холера ясна, намагалася триматися подалі від Еш, коли тільки була змога. Навіть Озрік за обідом сидів так, щоб дотягнутися не можна було.
Еш спробувала щось заперечити з набитим ротом, мало не вдавилася й нарешті виставила перед собою «паці».
— Я ж казала, — Карлотта повернулася до Мії, — безпечніше при собі три…
— Стережись!
Рука, що проходив повз них, з прокльонами й гуркотом перечепився, впав на Карлотту й Мію та з грюкотом вронив олов’яну тацю. Наполовину повний глек та брудні тарілки розлетілися по столу та обдали аколітів вином і недоїдками. Карлотта схопила свої нотатки, та в них уже почала всотуватися рідина, чорнило попливло й розмилося. Вона виплуталася з рук нажаханого служника, стискаючи в кулаці промоклі сторінки. І коли Рука просив вибачення, дівчина підвела погляд і побачила високого ітрейця, який штовхнув челядника.
Діамо.
— Страшенно прикро вийшло, — сказав він, піднімаючи Руку на ноги. — Це я в усьому винен.
Карлотта подивилася на хлопця отим своїм мертвим поглядом, жодного разу не блимнувши.
— Ти це навмисно зробив, — тихо промовила вона.
— Випадково вийшло, моя доно, запевняю тебе.
Мія розчула тихий сміх. Вона озирнулася й побачила, що за всім цим з отруйною посмішкою спостерігала Джессаміна. Карлотта теж почула цей звук і пильно дивилася, як Джесс привітально здіймає келих. Тримаючи промоклі папери в руці, Лотті спокійно підійшла та стала перед рудою.
— Мої нотатки знищено, — оголосила вона.
— Сподіваюся, нічого важливого? — самовдоволено посміхнулася Джессаміна. — Ти ж не така дурепа, щоб свої нотатки з отрут на вечерю приносити, правда ж, мала рабине?
Рука Карлотти смикнулася до щоки, де колись було тавро.
— Наді мною немає господаря, — м’яко промовила вона.
— Ну то я тут погосподарюю, якщо не відступишся, ти, хробачка книжкова. Нема тут зараз Павуковбивці, щоб тебе порятувати, — Джесс із вишкіром повернулася до їди. — А тепер забирай свої дорогоцінні нотатки та ходи поплач у куточку, поки я в тобі нову дірку не зробила.
На обличчі Діамо з’явилася чванькувата посмішка. Мія з Еш зболено перезирнулися. Ні для кого таємницею не було, що Джессаміна — одна з улюблениць Соліса й також одна з найвправніших аколіток Зали Пісень. Карлотті добре з книжками велося, та в безпосередньому бою вона Джесс не рівня. Руда потикала Лотті в це носом, бо знала, що інша дівчина надто розумна й врівноважена, щоб почати бійку, в якій не здатна перемогти.
Карлотта глянула на інших аколітів.
Зібгала нотатки.
— Я для них краще призначення маю, — тихо промовила вона.
І розмахнувшись, зацідила кулаком Джессаміні в щелепу.
Руда звалилася зі стільця — на обличчі в неї з’явився майже вираз подиву. Лотті кинулась на неї, копаючи, розмахуючи руками, її звична машкара стоїцизму розлетілася на друзки. Вона схопила Джессаміну за горло, вгатила суперницю потилицею об кам’яну підлогу й спробувала нагодувати дівчину промоклими нотатками. Двійко дівчат качалися клубком проклять і мокрих сторінок. Джессаміна добряче вмазала Карлотті по щелепі, Лотті розквасила рудій носа своїми нотатками, і цей вологий хрускіт змусив Мію скривитись.
81
Брааві — це доволі дезорганізована низка банд, що контролюють більшу частину кримінальної діяльності в Богодолі: проституцію, крадіжки та організовані напади. Брааві століттями були колючками в задах численних ітрейських королів, і навіть після утворення республіки вони й далі чіплялися за столичні Чресла, як надміру вперті кліщі. Вони псували торгівлю, через них зменшувалися прибутки, та жодні рейди люмінатіїв знищити їх повністю так і не змогли.
Це щойно обраний сенатор Юлій Скаева першим запропонував виділити найвпливовішим бандам брааві — як-от ті, що контролювали доки та складські квартали Богодола, — офіційне фінансування з державної скарбниці. Він стояв на тому, що дешевше буде платити горлорізам, аніж організовувати офіційну поліцію, яка з ними боролася б, а самі банди від стабільності тільки виграють. Перший платіж Скаева профінансував з власної кишені, і майже за одну безніч як винагороду дістав запаморочливе падіння рівня злочинності в Чреслах. Популярність його здійнялась до неба: поміж купців, які провадили торгівлю в доках, поміж міщан, які раніше страждали через війни між брааві та люмінатіями, та й поміж самими злочинцями, яким неабияк сподобалось, коли їм платять за те, щоб нічого не робити. І саме це рішення призвело до того, що Скаева здобув славу «Сенатум популіс» — «народного сенатора».
Звісно, за зачиненими дверима опоненти називали його значно гіршими словами.
Та тільки тоді, коли двері були