Незрідка після завершення занять у Залі Пісень її посилали до ткалі — загоїти рани. Маріелла зі свого боку про криваву покару не згадувала і ставилася до Мії як до будь-кого іншого. Але Мія не забувала. І не пробачала[82].
Марій цікавився Мією ще менше за свою сестру. Завжди відсторонений промовець керував регулярними мандрівками через Криваву путь, коли аколіти вирушали до Богодола шукати для Аалеї таємниці. Мія вешталася тавернами, мило теревенила із солдатиками, пірнала в чутки. Невеличкий галас здійнявся, коли консул Скаева призначив свого семирічного сина Люція до Легіону люмінатіїв[83]. Чула плітки про те, що юстицій Рем зробив байстрюка дочці якогось сенатора. Поголос про те, що Скаева тихо вичікує, поки зможе оголосити себе імператором, — цей титул наділить його владою над Сенатом до самого скону. І про це, і про інше Мія доповідала Аалеї, сподіваючись завоювати її прихильність і стати фавориткою. Та жінка просто усміхалася, цілувала Мію в щічку та ніяк не визначала місце дівчині у своєму змаганні.
Це бісило.
Ще більше бісила головоломка Павуковбивці. Мія працювала над нею кожної вільної миті, та створити протиотруту все ще не виходило. Вона писала й матюкалася. Спостерігала, як аркімічні символи крутяться в голові, поки не почала їх уві сні бачити.
Вони з Тріком повільно оберталися одне навколо одного, наближаючись до ще одного зіткнення. Та пережита агонія від ткалиної руки й досі верещала голосніше за біль від буття нарізно. Між заняттями не було часу, після дев’ятих дзвонів не було місця, а від того, щоб трахатися, наче крадіям, десь по темних кутках, — не було радості. Вона відчувала, що це варте більшого. Тож вони чекали, поки інше не зірветься. Вона мріяла про це, лишаючись сама в ліжку, її руки повзли ще нижче, і дівчина безгучно викрикувала його ім’я.
А у хвилини затишшя поміж тіней вона зустрічалася з Наєв.
І так само вкривалася потом.
Але не кричала.
— Чорна Матінко, та я скоро здохну.
Сидячи за сніданковим столом, Мія нахилилася над своїми нотатками і краєчком ока спостерігала за тим, як повз неї пролітають таці з напоями. Навпроти сиділи Ешлін з Озріком, поруч — Трік. Аколіти теревенили впереміж із клацанням і шкрябанням столового начиння, Піп, як завше, бурмотів до свого ножа, роблячи паузи між запитаннями так, неначе ніж йому мав відповісти[84].
Постукування виделки по келиху привернуло увагу, й усі погляди зосередились на головному столі. Матінка Друзілла підвелась, звична усмішка повернулась на місце. Вона обвела поглядом обличчя аколітів і задоволено кивнула.
— Аколіти. Сьогодні останній оборот, коли ви відвідуєте заняття як неофіти Багряної Церкви. Від сьогоднішнього вечора і до ініціації, що відбудеться за два тижні, ви самі розпоряджатиметесь своїм часом. До кінця цього тижня шахіди Мишолов та Аалея прийматимуть викрадені предмети й таємниці. Шахіда Павуковбивця також чекає на розв’язання її загадки. Треба зазначити, досі його ніхто не запропонував, та я наголошую: ніхто з аколітів не мусить докоряти собі, що не зміг розгадати головоломку шахіди. Сподіваюся, Павуковбивця добре пояснила, що є покаранням за помилку.
Похмура жінка нахилила голову, чорні вуста скривились у посмішці.
— Змагання шахіда Соліса в Залі Пісень почнеться завтра. Відбіркові бої відбудуться зранку, фінали — після обіду. Промовець Марій і ткаля Маріелла залишатимуться поблизу, аби подбати про ваші поранення. Щойно ми дізнаємося, хто з аколітів стане найкращим у кожній залі, клір організує низку фінальних випробувань. Ті з цієї четвірки, які успішно здолають випробування, пройдуть ініціацію від руки Правиці Нієвої і будуть помазані кров’ю самого володаря Кассія.
Мія важко глитнула. Усе, заради чого вона працювала. Усе, чого вона бажала.
— Сподіваюся, після уроків усі ви добре відпочинете, — промовила Друзілла. — Завтра почнуться фінальні випробування.
Старенька знову всілася на своє місце за столом. Теревені повільно відроджувались, над головою в кожного аколіта тепер повисла вся вага близького майбутнього. Та невдовзі тривоги поховалися під купами їжі. На кухнях кілька останніх оборотів всі викладалися на повну, і тарелі повнились прекрасною випічкою, пікантними закусками, свіжими яйцями та шинкою, що аж шкварчала.
Та в Мії до всього цього шлунок не лежав. Вона повернулася до нотаток і сердито насупилась. Формули крутилися й вертілися перед очима, головний біль прокрався в потилицю й щось там стиснув. Вона вилаялась по-чорному кожною мовою, яку знала, а Ешлін спостерігала за нею з напханим ротом і підхмикувала на особливо барвистих виразах.
82
Під час цих відвідини Мія старалася роздивитись якомога більше облич із тих, що прикрашали ткалині покої, і вона незрідка ловила себе на тому, що навідує Маріеллу мало не через подряпини, просто щоб кинути ще один погляд на ту колекцію. Маски були дивовижними — зібраними з усіх куточків республіки.
Звісно, характерні для ітрейських карнавалів вольто, доміно та пунчінелло Мія впізнала. Ще там були страхітливі бойові маски з Двеймерських островів — вирізані із залізного дерева подоби морських чудовиськ. Бездоганно-білий, як кістка, лик ліїсянського Жреця-Прокаженого та затуляючий зір каптур євнуха з гарему якогось давно спочилого короля-віщуна. Скидалось на те, що ткаля одержима всіма типами облич, а ще скидалось, що для задоволення цієї одержимості вона будь-яку дивовижу до колекції залучить.
Були в ткалиній колекції й неймовірні золоті маски, що нагадували лев’ячі голови, подібні до статуй з котячими головами з ісіїрської Шерехпустки та фігурок, які прикрашали Мишоловів клинок з чорнокриці. Мія видивилась там зотлілий каптур ката, пов’язку на очі, яка хрустіла від чогось, що підсохлу кров нагадувало, посмертні маски десятка дітей, деякі з них — правдешні малята. Обличчя, зроблені з дерева та металу. Кістки та висушеної шкіри. Прикрашені та звичайнісінькі. Прекрасні та страхітливі. Ткаля колекціонувала усе.
Часом Мія майже жаліла Маріеллу. Це ж, мабуть, жахливо — мати владу над плоттю інших та не над своєю власною. А тоді вона згадувала про страхіття, на яке Маріелла перетворила обличчя Наєв. І хай як вона за неї чіплялася, хай якою важливою вона здавалась, жалість ота повільно конала.
І лишався від неї лиш попіл.
83
Традиція, що сходила до днів створення легіону, казала, що мінімальний вік для Тих, Хто Сяє — це вісімнадцять років. Засновники люмінатіїв лишили по собі навдивовижу детальну доктрину, що вкрай чітко регламентувала умови вступу. Доволі цікавим є той факт, що кодекси не забороняли, щоб до легіону приєднувалися жінки, а втім, жодна жінка в історії цього так і не зробила.
Наразі.
84
Звісно, Мія чула про магічну зброю. Вважалося, що Люцій Всемогутній, останній король-віщун Ліїсу, мав клинок, який співав, коли його власник убивав своїх ворогів. Легендарний герой Максиміан володів мечем, відомим за назвою Термін. Подейкували, що він знав, як помре кожна людина під сонцями, включно з його господарем. Ітрейські легенди щедрі на оповідки про клинки собі на умі.
Мія, ясна річ, підозрювала, що Піпів ніж мав до розмов приблизно таку саму здатність, як віслюк — колесом перекрутитись. Та все ж таки щоразу, коли вона з хлопцем віталася, то не забувала переказати «привіт» і Красунечці.
А правда в тому, люб’язне панство, що, коли маєш сумніви, спілкуючись з божевільцями, ліпше поводитись ґречно.