Книга з читальні (вкрадена, а не позичена, розумахи ви мої) — 6 балів
— Викреслили, попри протести самого шахіда. По всьому видно було, що Піп влаштував вранішній рейд до читальні, щоб поцупити кілька томиків з возика «ПОВЕРНЕНІ КНИЖКИ», і його зжер один з найсердитіших книжкових черв’яків[86].
— А тепер усі інші дратуються, що їх не погодували! — волав Аелій. — Я тільки хочу знати, хто весь той безлад здолає!
Коли офіційні заняття скінчилися, аколітам дозволили на власний розсуд навідувати Богоділ. З ранку до безночі сидів промовець Марій біля басейну й відправляв неоперених убивць до Міста кісток і мостів. Шахіда Аалея все ще тримала в таємниці, хто ж лідирує в її змаганні, але враховуючи, скільки секретів ринуло з Богодола, Мія вже припускала, що ця жінка тепер обізнаніша за принцепса триклятих обфускаціїв[87].
А Мія працювала над формулою Павуковбивці — або на самоті в себе в кімнаті, або за столом у Залі Істин (завжди обличчям до дверей). Бажання повернутися до Богодола, вишукуючи шепітки, вона подолала. Як на її смак, змагання Аалеї надто вже нагадувало стрільбу в темряві. Краще вже працювати над тим, що вона може на власні очі побачити. Торкнутися. Скуштувати.
Навколо неї стояв лабораторний посуд: мензурки й миски, циліндри й флакони, а ще нескінченні спіралі трубочок та рурочок. У цих складних конструкціях булькало, випаровувалось, скипало, і поки Мія й далі шукала, понад сотня чорних щурів покинула земну юдоль. Павуковбивця часто заходила до зали, працювала над власними експериментами, та Мія навіть не сподівалася, що та запропонує підказку. Якщо вона хоче стати найкращою ученицею в Істинах — мусить це заробити. Власне, шахіда з нею заледве говорила, хіба що раз, наступного ж обороту після Солісового змагання.
— Прикро з Діамо вийшло…
Мія відірвалася від роботи. Павуковбивця повільно рухалася вздовж останнього з Міїних творінь, торкаючись скла довгим нігтем. Долоні в неї були чорні від токсинів. Вуста — чорні від фарби. Та найчорнішим був її погляд.
— Маєте на увазі, прикро, що він не перевірив свою протиотруту перед тим, як її вжити? — спитала дівчина.
— Бач, у цьому й заковика, — промовила Павуковбивця. — Антидот Діамо не вповні протидіяв моєму токсину, але він відтерміновував його дію. Усі щури, на яких він перевірив би його ввечері, на наступний ранок, коли він приніс мені протиотруту, були б ще живі.
— М-м-м, — Мія повернулася до роботи. — А оце вже прикро.
Шахіда поплескала Мію по плечу й, не кажучи більше ні слова, покинула залу. Цього ж пообіддя Діамо поклали до безіменної могили в Залі Жалоби. І більше Павуковбивця про нього ніколи не згадувала.
Зрештою, незліченні години роботи над головоломкою допомагали уникати Тріка. Мія зосередилася на завданні й намагалася думати про хлопця якомога менше. Їла в незвичайні години, щоб з ним не зіткнутися. І якщо хлопець і навідував її сни протягом тих кількох годин, коли вона таки спала, Пан Добрик ковтав ті марева ще до того, як вони встигали її збаламутити.
До кінця змагання лишалося два обороти. Мія знов була в Залі Істин і схилилася над флаконом, де щось кипіло. Пробили дев’яті дзвони, та вона знов дістала від Павуковбивці дозвіл перебувати поза кімнатою під час комендантської години. У повітрі ширяли запахи підгорілого цукру та мертвих щурів. Всотувались у її волосся. Їли очі.
Мія почула, як відчинилися двері.
Вона підвела погляд, очікуючи побачити Павуковбивцю, але натомість побачила яскраві блакитні очі. Бліду шкіру й гострі вилиці. Хлопця, що був радше вродливим, аніж гарним.
Величезні подвійні двері безгучно зачинилися в нього за спиною.
Мія намацала стилет у рукаві.
— Привіт, Ците.
Хлопець, ясна річ, нічого не відповів. Мовчки перейшов через кімнату й став перед Мією. Спостерігав за нею крізь усе те скляне начиння, міцно стуливши вуста.
Руки за спиною тримав.
Мія напружилась, наче меканічна пружина. Зрештою, саме тут Лотті вбили. Пан Добрик попереджав її: винуватцями можуть виявитися й не Джессаміна з Діамо. Цитя вже ловили, коли він вештався після дев’ятих дзвонів, та ніхто й ніколи не пояснив, що ж, власне, він робив, коли його спіймали, і от він знову вийшов зі своєї кімнати після відбою. А ще ніхто й ніколи так і не з’ясував, що ж тоді сталося із Водозовом…
87
Третя гілка республіканської бюрократії (тоді як перша й друга — це люмінатії та адміністрації). Не такі численні, як споріднені організації, обфускації були інформаторами й збирачами пліток на службі Сенату. Організація, яка переважно займається внутрішніми загрозами ітрейській безпеці, часом існуванням дорівнювала самій республіці. Її засновник Тиберій Старший відомий тим, що стояв поміж заколотників, які скинули останнього ітрейського короля Франциско XV.
Деякі чутки ще й казали, що саме Тиберій доклав руку до ножа, який перервав життя бідолашного Франко.