Чоловік сіпнувся й сторчголов вивалився з фургона. Люмінатії заволали, а тіло впало під фургон, і його розчавило колесами. Середній фургон сильно смикнуло, і люди в ньому заревіли. І поки вони зіштовхувалися одне з одним та розліталися увсебіч, фургон нахилило набік, і з різким дерев’яним хрускотом він відчепився від побратима.
Курява й люди здійнялися в повітря. Ламалися осі й кістки. Мія сунула руку в мішечок на поясі й витягнула звідти жменю осяйних червоних кульок. І коли з пів дюжини розмитих постатей нахилилися над кормою фургона, щоб подивитися, що це, заради Доньок, сталося з дишлом, вона пожбурила кульки вперед через поручні до корпусу фургона.
Шерехпусткою пролунали тріскотливі вибухи, вони знесли борти фургона й порозривали тент і чоловіків на шмаття. Мія посунула плащ із тіней і пірнула у криваве пекло.
Клинки наголо. Зуби вишкірені. Дівчина рухалась між засліпленими чоловіками, що ледь на ногах трималися, наче змія крізь воду. Блищала сталь, солдати падали, репетували, розмахували своїми дрючками, цілячи в розмиту пляму поміж ними — вкрита кров’ю приблуда рухалась крізь дим, виблискуючи зловісними клинками. Деякі подумали, що це щось із прірви, що їх переслідує котрийсь демонічний служник Нії. Інші помилково вважали, що це страхіття Шерехпустки, якесь чудовисько — виплід спотвореної магії. Та, поки вона повільно й методично рухалася між ними, — клинки свистять, дихання хрипить, — найкмітливіші збагнули, що це не демониця. І не страхіття. А дівча. Звичайне дівча. І ця думка жахала їх більше за будь-якого демона чи страхіття.
Вона їх відчувала. Навіть тих, кого не бачила. Що яскравіше світло, то глибші тіні. І вона відчувала їх, геть-чисто як відчувала тіні солом’яних опудал у Залі Пісень. Стрімко атакувала з усією вправністю, яку подарувала їй Наєв, з усім гнівом чотирнадцятирічної дівчинки на сходах Гранд-Базиліки. І тепер не було тут жодних кардиналів чи сліпучої Трійці, щоб їх порятувати. Не палали в їхніх руках мечі із сонцекриці, не захищали їхні груди поліровані білі обладунки. Тільки шкіряний одяг та курява, що сліпить очі, тільки почорнілі тіла товаришів, що валяються на долівці, тільки відлуння вибухів, що дзвенить у вухах. І вона, озброєна ненавистю, що накопичувалась упродовж усіх цих років, дочка вбитих батьків, сестра вбитого брата, позначена найтемнішою з матерів.
І одного за одним, від першого до останнього, вона згодовувала Матері-Пащі.
Запряжені у фургон верблюди бігли галопом: кракени їх так налякали, щоб вони гнали далі й без батогів погоничів. Коли всі супротивники всередині фургона вже були мертві, Мія потягнулася за спину по арбалет. Опустилася на коліно й прицілилася в найближчого вершника. Поцілила болтом у серце, перезарядила й влучила другому в горло. Кілька люмінатіїв змінили курс, та, до честі інших, більшість прийняла виклик і взялася підганяти верблюдів, скачучи до фургона та дівчини в ньому. Зрештою, це ж були воїни Першої та Другої центурій — найкращі війська, що тільки Богоділ має. Якась там мала єретичка їх не перевершить.
Співав арбалет, летіло чароскло, люди падали із сідел чи їх просто розривало вибухами. Посивілий велетень дістався до борта фургона, та метальний ніж, що поцілив йому в гортань, змусив його замовкнути довіку. Інший зістрибнув з верблюда у кінець фургона, та, поки він пробирався вперед, дівчина запхала йому рубінову кульку до рота й копняком скинула з фургона. Вибух відірвав ноги іншому верблюду й відправив його вершника політати, попри те що крил йому запевне бракувало.
Мія кинула погляд на пустища й побачила, що кракени здалися й полишили гонитву: сама вона припинила звертатися до Пітьми та й бенкет позаду нічогенький лишила, тож величезні істоти здавалися цілковито задоволеними: вони здіймалися вгору й пірнали донизу, переслідуючи крізь піски галасливих люмінатіїв. Мія сховала ножі й застрибнула на передок, зосередившись на фургонах, що слідували попереду.
Поки тривала різанина, валка Рема встигла дістатися твердої землі. Та Міїні верблюди, що позбавилися зайвих пасажирів, рухалися швидше, відпльовуючись, форкаючи й видаючи інші звуки, які там верблюди видають на бігу[89]. Міїн фургон підстрибував на кам’янистих дюнах, прокладав шлях крізь сад зруйнованих ісіїрських монолітів, повільно скорочуючи відстань. Вона вже бачила Рема в передньому фургоні — але тільки тому, що чолов’яга таким бугаєм був, — усі інші крізь куряву й пісок здавалися просто розмитими плямами. І все ж вона цілковито усвідомлювала, що попереду, як вона їх наздожене, на неї чекають щонайменш шість десятків добре тренованих та фанатично налаштованих зарізяк. Дівчина зважила не дуже оптимістичні шанси, і замислилась, а що вона, власне, робитиме, коли таки наздожене.
89
Мене осяяло, що слів, які описують верблюжі звуки, не існує. Собаки гавкають, леви рикають, п’яниці белькотять.
А, Прірви заради, верблюди що роблять?