Жеребець належав центуріону цього гарнізону, хребцеродженному люмінатію на ймення Вінченцо Ґарібальді. Він був чистої крові, чорний, наче легені сажотруса[29]. Лицарського Духа гляділи (і годували) краще за більшість підлеглих Ґарібальді, і терпіти кінь погоджувався тільки руку свого господаря. Тож, коли під бій дзвонів у стійлі огира опинилася дивна дівчина, він роздратовано заіржав і спробував оросити вмістом сечового міхура якомога більшу площу навколо.
Оскільки Мія багато років прожила поруч із Ружевою Річкою, штин кінської сечі її не дуже лякав. Щоб заглушити іржання, вона хутенько запхала коневі вудила до рота. Хай як вона ненавиділа цих тварин, а все ж на «прохання» Меркуріо провела була три тижні на конячій фермі на континенті і взнала доста, щоб вузду до конячої дупи не мостити[30]. Та тим не менш, коли Мія взялася була за попону, Лицарський Дух почав битися об перебірку, і тільки стрімкий стрибок до виходу зі стійла порятував дівчину від того, щоб стати суттєво пласкішою.
— Та ж Треленині цицьки гойдливі, зроби, щоб від нього шуму не було! — засичав Трік від дверей до стайні.
— Ти оце щойно й справді побожився «цицьками» богині?
— Забудь, просто стули йому пельку!
— Я ж тобі казала, коні мене не люблять! І блюзнірські згадки про принади Повелительки океанів нам нічим не допоможуть. Власне, ти через це колись і втопитися можеш, збоченцю.
— Навіть не сумніваюся в тому, що на мене чекають довгі роки в якомусь смердючому нужникові, що в цій дірі править за в’язницю, то ще матиму час покаятись у гріхах.
— Диви, гівенце не розгуби, — прошепотіла Мія. — Нужник якийсь час буде зайнятий.
Трік зачудувався, що це дівчина має на увазі. Та коли вона прослизнула до стійла Лицарського Духу, щоб ще раз спробувати його осідлати, юнак почув, як у гарнізоні волають, молять Всевидючого та так барвисто лихословлять, що ті слова могли здійнятися в небо й утворити веселку. Вітерець приніс такий міцний сморід, що від нього очі сльозилися. І поки Мія пошепки поливала голову Лицарського Духа прокльонами, хлопець вирішив подивитися, що то за метушня.
Пан Добрик сидів на даху стайні й щосили намагався наслідувати природну цікавість, притаманну справжнім котам. Він спостерігав, як хлопець прокрався до вежі, видерся на стіну. Трік зазирнув до кімнати крізь биту вітрами навпіл з піском шибку, й обличчя його під тими недолугими татуюваннями позеленіло. Хлопчина тихенько зістрибнув на землю та крадькома рушив до стайні — якраз вчасно, аби побачити, що Мія переконала Лицарського Духа перетерпіти сідло на спині за допомогою кількох поцуплених грудочок цукру.
Хлопець поміг Мії вивести форкливого коня крізь двері стайні. Дівчина була низенькою, а чистокровний жеребець мав двадцять долонь зросту, тож щоб опинитися в сідлі, їй довелося застрибувати з розбігу. Коли вона нарешті опинилася на коні, то помітила Трікове бліде до прозелені обличчя.
— Щось не те? — спитала вона.
— Що, прірви заради, у тій вежі відбувається? — шепнув Трік.
— Халепа, — відповіла Мія.
— Що?
— Три сухі пуп’янки ліїсянської малини, третина чашки мелясового екстракту та дрібка сушеного хмизокореня, — Мія знизала плечима. — Халепа. Але ти міг чути про це зілля як про «Водопровідникову згубу».
— Ти весь гарнізон отруїла? — блимнув Трік.
— Ну, як формально дивитись, отруїв їх Жирний Даньйо. Це він вечерю приніс. Я тільки приправ додала, — посміхнулася Мія. — Воно ж не смертельне. Просто трішки… від кишкових негараздів постраждають.
— Трішки? — хлопець перелякано глянув на вежу, на все те брудне й галасливе страхіття. — Слухай, не ображайся, якщо в подорожі тільки я їсти варитиму, ага?
— Та на здоров’я.
Мія зосередила увагу на пустищах, що розгляглися за стінами Останньої Надії, зняла капелюха перед сторожовою вежею та штурхнула Лицарського Духа п’ятами. На превеликий жаль, замість того щоб помчати чвалом до горизонту, дівчина раптом опинилася в повітрі. Короткий політ завершився пожмаканою купою на дорозі. Вона перекотилася в хмарі куряви, потерла куприк і злобно подивилася на коня, що цієї миті тихенько заіржав.
— Паскуда… — прошипіла вона.
Дівчина глянула на Пана Добрика, що сидів поряд з нею на дорозі.
— Щоб — жодного — бля — слова.
— …няв… — промовив той.
Двері сторожової вежі розчахнулися з гучним ляскотом. Запаскуджений центуріон Вінченцо Ґарібальді вивалився на вулицю, тримаючись однією рукою за розстебнуті бриджі.
30
Упродовж перебування на фермі дівчину вкусили троє різних коней, падала вона сім разів (двічі — до купи гною), й один раз на неї наступили. А ще її був схопив за дупу надто сміливий конюшонок на ім’я Ромеро (на жаль, рівно того самого обороту, коли вона вперше пірнула до гною), бо зі слів мандрівного менестреля в хлопця склалося прикре враження, що міським жінкам «отакі штуки до смаку».
Хлопців ніс так до ладу й не зажив, хоча три зуби зберегти йому вдалося. Востаннє я про нього чув, коли його засудили до чотирьох років ув’язнення на Філософському Камені за жорстокий і, як люди казали, нічим не спровокований напад на мандрівного менестреля.