Паскуду іноді виводили попастися на траві біля підніжжя стрімчака, нехай навіть він цією їжею неприкрито гребував. Мія часто помічала, що кінь на неї так дивиться, немов замість тієї трави з’їв би її.
Коли вже наближалася безніч, імовірно, тринадцятого обороту, вони з Тріком сиділи на вершині й дивилися на пустища. У Мії лишилося тільки сорок дві сигарили, і вона вже шкодувала, що не захопила більше.
— Я один раз кинути пробувала, — сказала вона, пильно вдивляючись у позначку «Чорний Доріан»[40] на тонкій ручної роботи сигарилі. — Чотирнадцять оборотів протрималась.
— Надто скучила?
— Ламало сильно. Меркуріо змусив повернутися до куріння. Казав, що досить уже того, що три обороти на місяць я наче похмільний ведмідь поводжуся.
— Три обороти на… а.
— Ага.
— Ти ж не аж настільки погано поводишся?
— Сам мені десь так через оборот розкажеш, — реготнула вона.
— У мене сестер нема, — Трік узявся перезав’язувати волосся. Мія вже помітила, що він має звичку так чинити, коли незручно почувається. — Я повний профан у… — нерішучий змах рукою, — …у жіночих справах.
— О, то в тебе багато цікавого попереду.
Він спинився посеред заплітання й дивно глянув на Мію.
— Ти не схожа на жодну дівчину з тих, кого я тіль…
Юнак різко замовк та зіслизнув зі свого каменя на землю. Він витягнув стару капітанську зорову трубу з таким самим гравіюванням з трьох морських зміїв, яке він мав на персні, та приклав до ока.
Мія припала до землі поруч із хлопцем і пильно подивилася на Останню Надію.
— Бачиш щось?
— Караван.
— Шукачі скарбів?[41]
— Не думаю, — Трік плюнув на лінзу труби та стер пил. — Два навантажені фургони. Чотири людини. Верблюдів запрягли, тож вони далеко зібралися.
— Я ще ніколи не верблюдах не їздила.
— Я також. Але чув, що від них штиняє. А ще вони плюються.
— Усе одно звучить краще за Паскуду.
— Та білий морський змій під сідлом буде кращим за Паскуду.
Вони годину спостерігали за тим, як караван повзе криваво-червоними пісками, розмірковуючи, куди ж це товариство прямує, якщо воно дійсно має стосунок до Багряної Церкви. І коли караван уже майже перетворився на цятку на горизонті, юна парочка спустилася зі свого трону й рушила пустищами слідом за караваном.
Спочатку вони зберігали відстань, стримуючи чвал Квіточки й Паскуди. Мія була певна, що чує дивний відзвук у вітрі. Не ті шерехи-шепітки, що зводять з розуму, — до них вона все ще не могла призвичаїтись, — а щось інше, схоже на фальшивий дзвін дзвіночків, які поставили один на одного й по яких вгатили залізним ціпом. Вона й гадки не мала, звідки міг узятися такий звук.
До походу в серце пустелі парочка споряджена не була, тож вони вирішили під’їхати до каравану, коли той зупиниться на перепочинок. Підкрастися непомітно до нього не випадало: за шматками породи, що вийшли на поверхню, та зруйнованими пам’ятниками, що всівали пустку, сховатися при наближенні не вийшло б, а Міїного плаща з тіней стало б тільки на одну людину. Крім того, вона вирішила, що якщо ці люди — дійсно прислужники Велительки благословенного смертовбивства, то навряд чи їх порадує, якщо хтось підкрадеться, поки вони спинились посцяти.
На жаль, караван — бадьоро і з піснею, так би мовити — сунув уперед. Пара цілком успішно його переслідувала, та після двох повних оборотів у сідлі, коли Паскуда постійно кусав її за ноги й час від часу намагався скинути на землю, терпіти Мії вже було несила. Спиняючи коня поблизу обвітрених статуй, що утворювали коло, вона не так втратила терпець, як різко швиргонула його на пісок.
— Стій, стій, — різко промовила вона. — А їбись воно все конем. Прямо у вухо.
Трік підняв брову:
— Що таке?
— У моєму спідньому синців уже більше, ніж сраки. Тут спочинок потрібен.
— Ми в алітерації бавимось, а ти забула мені сказати, чи…
— Від’їбись. Мені треба перепочити.
Трік похмуро глянув на обрій.
— Ми можемо їх загубити.
— Тріку, їх тягне тузінь верблюдів. Та по такому сліду з лайна безносий собака пройде посеред істиннотьми. Навіть якщо вони раптом почнуть рухатися швидше за людину, що більше сорока сигарил на оборот викурює, ще й тягне оберемок п’яних хвойд, думаю, ми їх усе одно знайдемо.
40
Постачальник висококласного ітрейського курива, гарного бренді та найбільшого асортименту пікантних літографій в усьому Богодолі.
41
Приблизно три обороти тому до Шерехпустки рушила група людей, що вела за собою великий табун нічим не навантажених коней. Зважаючи на неприховану зброю, Мія вирішила, що то були розкрадачі могил, але насправді це були пілігрими, що належали до маргінального напрямку, відомого під назвою «кефіяни». Їхній очільник, чоловік на ім’я Емільяно Ростас, переконав цю групу, що час пробудження великої Кеф уже близько, що богиня землі невдовзі постане зі свого сну та спричинить кінець світу. Спасуться тільки ті віряни, що зберуться навколо Пупка Богині (Емільяно вважав, що знайде це місце в Ісіїрській пустелі).
Коли йому вказували на те, що така подорож буде значно небезпечнішою за просте чекання на появу Кеф, Емільяно одповідав, що богиня землі любить його та його послідовників і що вона не дозволить, аби їх спіткали якісь негаразди.
Можна лише припустити, що порох-мари, які поглинули їхні тіла, дипломатичну ноту від богині не отримали.