— Блискуче, — промовила шахіда, переводячи погляд з Карлотти на Мію. — Рада бачити, що принаймні двоє з вас щось-таки про Істини знають.
— І ви отак… перевіряли наші знання? — у Карлотти дихання перехопило.
— Не схвалюєш, аколітко? — Павуковбивця нахилила голову. — Ви тут, аби перетворитися на смертні інструменти Велительки нашої благословенного смертовбивства. Гадаєш, служіння їй тебе лагідніше перевірятиме?
У Мії нормальне дихання все ще не відновилося, та вона примусила себе знайти сили заговорити.
— Але шахідо… що, як ніхто з нас не знав би відповіді?
Павуковбивця поглянула на аколітів, які стояли чи сиділи навколо притихлого казанка. І знову потарабанила пальцями по тераріуму з мертвими щурами.
Жінка глянула на Мію. І дуже повільно знизала плечима.
— Поверніться на місця.
Неофіти, яких ще добряче трусило, поопускалися на свої ослони. Проходячи повз Мію та Карлотту, Марцелл поплескав дівчат по спинах. Цить та Петрос вдячно кивнули. Усе ще ослабла Белль сиділа, опустивши голову між колінами. Коли дівчата займали свої місця, Ешлін глянула на Мію: «Я ж тобі казала». Тепер байка про те, як Павуковбивця вбила аколіта-спізнюха, притягнутою за вуха вже не здавалася…
— Гарна вистава, Корвере, — шепнула Ешлін.
— Вистава? — прошипіла Мія. — Зуби й Паща, бля, ми тут всі померти могли.
— Усі, крім Тріка, ясна річ, — Ешлін усміхнулася до двеймерця. Трік погладжував Белль по спині. Очі мав квадратні, але в іншому — геть не постраждав. — Шикарний ніс він під тими татуюваннями має. Нагадай, щоб, коли йому їжа наступного разу матиме дивний запах, я її в рота не брала, ага?
Павуковбивця відкашлялась і виразно подивилася на Ешлін. Дівчина миттю замовкла.
— Отже, — шахіда склала руки за спиною й почала повільно ходити туди-сюди. — Без клинків. Без луків. Хай хто ваша жертва: славетний воїн в осяйних обладунках чи король на золотому троні. Одна драхма правильно дібраного токсину перетворить гарнізон на гробовище, а республіку — на руїну. І це, діти мої, та Істина, з якою я вас знайомлю.
Шахіда Павуковбивця порухом руки вказала на Мію та Карлотту.
— А тепер, може, ваші рятівниці пояснять, як працює токсин червоної жоржини[63].
Карлотта глибоко вдихнула та глянула на Мію. Знизала плечима.
— Вона легені атакує, шахідо, — спокійно відповіла вона, відновлюючи самовладання.
— Зв’язується з кров’ю, унеможливлює дихання, — завершила Мія.
— Ви обидві читали «Аркімічні істини», чи не так?
— Разів сто, — кивнула Карлотта.
— Я їх колись перед сном читала, — промовила Мія.
— Дивно, що ти читати вмієш… — пробуркотів хтось.
— Перепрошую? — озирнулася Павуковбивця. — Аколітко Джессаміно, я тебе не розчула.
Руда дівчина після шахідиної «демонстрації» все ще була трохи не при собі, та хай там як — опустила погляд.
— Я нічого не казала, шахідо.
— О ні. Ти запевне збиралася пояснити, як саме токсин екстрагують із насіння жоржини? А якою є смертельна доза для чоловіка, що важить 220 фунтів?
Джессамінині щоки побуряковіли, губи міцно стиснулися.
— Ну? — спитала Павуковбивця. — Аколітко, я чекаю на відповіді.
— Азотна фільтрація, — припустила Карлотта. — В олов’яному посуді, на подушці зі втяжного цукру. Скип’ятити та згустити. Смертельна доза для дорослого чоловіка становить пів драхми.
Джессаміна глянула на дівчину з неприхованою ненавистю.
— Блискуче, — кивнула Павуковбивця. — Може, аколітко Джессаміно, ти візьмеш приклад з аколітки Карлотти й наступного разу вивчиш урок перед тим, як його переривати. Одного обороту ці знання можуть тобі життя порятувати. А я гадала, що цю істину ви вже засвоїли.
Дівчина схилила голову.
— Так, шахідо.
Не розводячи церемоній, Павуковбивця розвернулася до дошки та заговорила про основні характеристики токсинів. Спосіб проникнення. Особливості дії. Швидкість. Спокій її був непохитний, виклад — стислий і виразний. Важко було повірити, що кілька хвилин тому вона майже вбила двадцять сім юнаків і юнок. Коли в Мії дихання нарешті повернулося до норми, вона подивилася на Карлотту й кивнула:
— Молодчина, — самими губами проартикулювала дівчина.
А та розгладила волосся, що затуляло тавро, і серйозно кивнула навзаєм:
— Ти теж.
Коли Мія знов зосередилася на навчанні, краєчком ока вона помітила, як Джессаміна нашкрябала щось на шматку пергамену й штовхнула той до Діамо. Рудоволоса примруженими очима подивилася на Карлотту. Попри те що рабиня щойно врятувала її життя, скидалось, що тепер Джессаміна має дві ворогині. Мія замислилась, чи збирається вона обмежитись отруйними поглядами…
63
Червона жоржина, також відома як «царевбивця», вважалася за значущу отруту за часів володарювання ітрейської монархії. Через рідкісність квітки, з якої її одержували, роздобути червону жоржину було дуже складно, і, відповідно, обходилася вона дорожче за середній весільний бенкет для хребцеродженних. Використання цієї отрути вважалося водночас і жестом поваги до жертви (дія її стрімка й порівняно безболісна), і збоченим варіантом вихваляння (оскільки дозволити собі її могли тільки найбагатші). У період розквіту ітрейської монархії цією отрутою вбили не менш як трьох ітрейських королів та кількох представників найродовитішої шляхти, включно з двома гранд-кардиналами.
Після батькової смерті від отруєння червоною жоржиною щойно коронований король Франциско VII оголосив цей цвіт знаряддям Матері-Пащі й наказав спалити кожну рослину на території його королівства. Внаслідок цього ціни злетіли до небес, і червона жоржина швидко вийшла з моди поміж усіх, крім тих, хто був доста завбачливим, аби влаштувати оранжереї. На жаль, це означало, що поміж убивць із гіршими зв’язками в моду ввійшли не такі милосердні зілля на кшталт отрути чорної гадюки чи їдкого злісника.
І коли Франциско VII лежав на смертному одрі й волав собі, поки смертельна доза останнього повільно роз’їдала його шлунок та кишківник, можна було чудуватися, чи доста він притомний, аби оцінити іронію.