Упродовж уроку стало ясно, що в отруйному ремеслі Мія з Карлоттою інших аколітів на голову з плечима випереджають. Мія відчула гордість. Те, як її здолав шахід Соліс, вплинуло на дівчину більше, ніж вона хотіла б визнати. Відвідини шахіди Аалеї показали, як мало вона знається на деяких гранях цього світу. Та на цьому вона зналася. Вони з Карлоттою відповідали на одне запитання за іншим, і коли Мія почала отримувати неохочі усмішки від непохитної Шахіди Істин, вона чи не вперше від приїзду відчула себе на своєму місці. Власне, відчула себе щасливою.
Звісно, довго це не тривало.
Ніщо й ніколи не триває довго.
ПУТЬ
Справи на Тихій Горі пішли своїм ладом. Мія не помічала, як минає оборот за оборотом, і тільки дзвони позначали години в цій нескінченній пітьмі. Після смерті Водозова всіх аколітів опитали, і запроваджена матінкою Друзіллою комендантська година все ще діяла, але скидалося на те, що розслідування застрягло на місці. І нехай Мію цікавило, хто ж може бути вбивцею, вона запевнила себе, що в неї є й суттєвіші приводи непокоїтись. Зрештою, Скаева, Рем та Дуомо самі себе не вб’ють. Тож дівчина зосередилася на навчанні. Відколи звільнилася від перев’язі, у спритності рук вона себе показувала краще за середнє, а в отруйному ремеслі — блискуче[64]. А під ніжним проводом шахіди Аалеї Мія поступово почала розуміти основи маніпуляцій та мистецтва зваблення.
Тканню піддали Ешлін, потім — Марцелла, який, щиро кажучи, і раніше був гарний, як картинка. Імовірно, нові обличчя Маріеллі недешево обходились або вона просто мала мінливий настрій. Хай там як, а працювала вона з аколітами дуже повільно. Такими темпами місяці мусили минути, щоб кожен з них відчув біль її доторку.
Мишоловове змагання стартувало неквапом: у ці перші тижні дуже мало балів нарахували. Очевидно, заборона виходити після дев’ятих дзвонів утримувала більшість аколітів у спальнях, та й Ешлін з Мією більше пізні вилазки не влаштовували. Та невдовзі на дошці в Залі Кишень стали з’являтися рисочки. Спочатку небагато — по два-три бали на раз: поки аколіти набиралися впевненості, вони витягували тільки прості пункти зі списку. Першу сходинку наразі посіла Ешлін, але Джессаміна на своєму другому місці від неї недалеко відстала, а на третьому опинився Цить, якому, схоже, майже смерть від отрути Павуковбивці не надто зашкодила. Мія і собі швидко здобула кілька з найпростіших предметів, але вона знала, що перебіг змагання змінять тільки направду складні пункти, та поки що нікому з аколітів не стало сміливості, щоб піти по Солісові піхви чи ножі Павуковбивці.
Інші шахіди також оголосили свої змагання, й аколітам знову повідомили, що ті, хто потрапить на перше місце в списку, майже гарантовано здобудуть право на ініціацію для Клинків. У Залі Пісень мало пройти змагання з бойових мистецтв — контактних та без обмежень. Переможець отримає знак Солісового фаворита.
У смарагдовому світлі Зали Істин шахіда Павуковбивця написала на дошці немислимо складну формулу аркімічного токсину й повідомила (все ще нажаханим) аколітам, що переможцем стане той, хто принесе їй правильну протиотруту. Ясна річ, була й особлива умова: аколіти мусили погодитися на перевірку своєї протиотрути, спочатку прийнявши Павуковбивцеву труйку. Якщо протиотрута подіє — усе буде гаразд. Якщо ні…
А що за змагання влаштувала шахіда Аалея?
Воно обіцяло стати найцікавішим.
Одного вечора, якраз перед дев’ятими дзвонами, дівчат-аколіток розбудили та відвели до Зали Машкар. Це було незвично: наближалася комендантська година, та головне — зазвичай шахіда Аалея проводила навчання з усіма окремо. Її витончене мистецтво потребувало персональної уваги, а великі групи підлітків в одному приміщенні — не найсприятливіші обставини для вивчення тонкого мистецтва зваблення. Та з якоїсь невідомої причини цього разу перед очима шахіди опинилися всі дівчата.
Аалея була вдягнена в сукню зі щирого шовку бургундської барви, а прикрас на собі не мала. Вона зустріла аколіток нахилом голови та прегарною криваво-червоною усмішкою.
— Пані мої, хіба цього вечора ми не прекрасні.
Вона по черзі обійняла кожну дівчину й тепло розцілувала. Коли Мія опинилася в обіймах шахіди, її знову переповнило відчуття, наче жінчина усмішка немов спеціально для неї створена. А коли жінка поцілувала її щоки, Мія зрозуміла, що зашарілася.
64
Упродовж наступних тижнів Павуковбивця ще двічі намагалася отруїти весь клас: уперше — контактним токсином під назвою «дріж», який вона рано-вранці додала до води в лазні, а вдруге — коли за домовленістю з Мишоловом усі замки до спалень аколітів замінили ліїсянськими пастками, у яких голки змастили такими дозами всезагибелі, що й на коня вистачило б.
Пастки зі всезагибеллю вбили двох аколітів: ітрейця Анґіо, якого Мія ледь знала, та приємну дівчину на ім’я Ларісса, яка була однією з найкращих учениць Мишолова. У Залі Жалоби по них відправили тиху месу, де були присутні неофіти та клір. Тіла поховали разом з іншими прислужниками Матері, кожне — у своїй безіменній гробниці в стінах. Під час відправи Мія спостерігала за Павуковбивцею, шукаючи якісь ознаки каяття. І тільки раз, коли заспівали реквієм, їхні очі зустрілися.
Жінка просто стенула плечима.