— Зуби й Паща, — каркнула вона.
Її загорнули в м’яку тканину, й один із Рук супроводив дівчину до великого передпокою. Там вона побачила шахіду Аалею, яка купалася в другій з трьох трикутних ванн. Жінка полоскала волосся, поливаючи його теплою ароматною водою. У сповненому пари повітрі стояв запах квітів, та під ним Мія відчувала штин смерті. Крові. Тельбухів і лайна.
— Спочатку омийся в першій, — Аалея вказала на ванну, наповнену водою з кривавими плямами. — Намилитися можна в другій. Ополоснутися — в третій.
Мія мовчки кивнула, скинула промоклий одяг і ступила до першої ванни. Аалея якраз відмокала в третій, а Мія залазила до другої, коли до передпокою непевною ходою ввійшла Ешлін — брудна з голови до ніг, яскраво-блакитні очі блимають крізь липку червону машкару.
— Це було щось, — промовила вона.
Аалея розсміялася, підвелася крізь пару й накинула на себе шовкові шати. Жінка вказала на двері, пофарбовані червоним.
— Коли закінчите, любоньки, там одяг собі знайдете.
І жінка, усміхаючись, почалапала босими ногами геть. Ешлін стягнула із себе одежину, стрибнула до ванни й занурилася під воду. Рідина одразу стала темно-червоною. За якусь мить вона випірнула, відтираючи багрянець з очей.
— Оце була Кривава путь, — пояснила вона.
— Це так воно зветься? — спитала Мія.
— Ага, — дівчина нахилила голову, щоб витрусити воду з вуха. — Татко розповідав, що отак Клинки про всій республіці пересуваються. У кожному великому місті є присвячена Матері каплиця. Якщо там є кров, то Марій може нас провести до будь-якої. Кожної.
— То ти хочеш сказати, що мій учитель мене даремно крізь Шерехпустку направив?
Ешлін знизала плечима.
— Корвере, вони не будь-кому дозволяють на Криваву путь стати. Щоб переступити поріг, треба дозвіл від Марія отримати. Багряна Церква не дозволить будь-якому потенційному вступнику дізнатися, що в них є ісіїрський кровомовець. Якщо про це в Сенаті взнають, вони ні перед чим не зупиняться, щоб його схопити. Уяви собі: республіка зможе за власним бажанням переміщати армії по всьому світу.
— Але тепер вони нам довіряють? Ми ж тільки місяць чи два в аколітах ходимо.
Еш просто стенула плечем.
— Зуби й Паща, та звідки ж вони її беруть? — видихнула Мія. — Там же галони.
Ешлін ворухнула бровами:
— Скоро побачиш.
— І мені це не сподобається, еге ж?
Та Ешлін просто засміялася й пірнула у скривавлені води.
— Свинарня, — видихнула Мія. — Ну ясно.
Мія глянула на верескливе море, і всі неприємні деталі поставали на свої місця.
Завдяки прожитому понижче Стегон дитинству Мія добре знала ті чотири бойні, що розмістилися в Затоці М’ясників, — чотири гори тельбухів і смороду, що випльовували свіже м’ясо на тарілки багатіїв та висирали залишки просто до затоки. Дві з них спеціалізувалися на рогатій худобі, третя — на екзотичному м’ясі, а четверта — виключно на свинях. Підприємство, знане як «Свинарня», було порівняно невеликим і обладнаним краще за інші. Керував бойнею чолов’яга на прізвисько Бекон, разом із трьома синами — Шинкою, Ніжкою та Підсвинком. Поміж хребцеродженних Богодола це місце славилось найкращою в усій Ітреї вирізкою, а поміж більш сумнівного люду — як пречудове місце, де можна позбутися мертвого тіла, якщо ви раптом маєте на руках мертве тіло, що може люмінатіїв зацікавити[66].
Аколітки вдягнулися у звичайнісінький шкіряний одяг та плащі, озброїлися простими, але зручними клинками з великої зброярні при купальні й рушили спіральними сходами. Штин тельбухів та екскрементів усе міцнішав, і зрештою вони опинилися у дерев’яному мезоніні. Година стояла пізня, і м’ясники вже розійшлися по домівках заради безнічного відпочинку, але внизу, у великій загорожі, тинявся сердитий натовп свиней. Мія помітила, що у вкритій кров’ю кам’яній підлозі бойні є дренажні отвори, що, поза сумнівом, відкривалися до басейну поверхом нижче. Дівчина склала два і два та зрозуміла, що починає ненавидіти математику.
— Ми щойно у свинячій крові скупалися, — невиразно промовила Карлотта.
— Може, і в людській також, — сказала Мія.
66
Мушу уточнити, що таких тіл було вельми небагато. Переважно люмінатії мали справу тільки з тими злочинами, що засмучували людей, які їм за роботу платять, — себто Сенат Богодола. І поки міські кримінальники вбивали одне одного й лишалися нижче Стегон, сенаторів вкрай мало обходила смерть кайфожера-чорнильника, що не з тими людьми заївся, чи сутенера, що не на того гладіатора на арені поставив. Люмінатії, люб’язне панство, знаряддям закону і порядку ітрейської столиці не були. Вони були знаряддям, що статус-кво зберігає.
Та часом всяке трапляється. І в такому разі краще знати когось, хто працює на Свинарні.