Вона час від часу поглядала на вікно, сподіваючись, що побачить за склом білу троянду, що манить її до себе. Однак за вікном було пусто. Джест не повертався до неї.
Ніколи в житті не була вона така самотня.
Вона уявляла, що Мері Енн не зрадила, і її батьки та Король ні про ще не дізналися. Гадала, що було б, якби Джест з’явився на маскараді й вона підійшла б до нього, вдягненого в чорне вбрання та капелюх із дзвіночками, і поцілувала перед усіма. А потім повідомила про відкриття пекарні й покинула замок, високо піднісши голову, щоб почати нове життя поряд із Джестом.
Однак то була лише примарна мрія. Якщо колись це й було можливо, то вже точно не зараз. Джеста вважають злочинцем, і, як попереджав Чешир, ніхто не піде в пекарню, що належить пропащій жінці, хай як смачно вона готує. Навіть якби їм вдалося повернути Джестові добре ім’я, вони однаково назавжди лишилися б у злиднях і ганьбі. Без нічого.
Уже минув час вечірнього чаю, коли серед квітів, що стікали кров’ю, з’явився Чешир, згорнувшись у кутку балдахіна.
Кетрін дивилася на нього без подиву. Вона чекала його появи цілий день. Не міг головний пліткар королівства залишитися осторонь.
— Я подумав: тобі буде цікаво знати, — сказав Чешир замість привітання, — що всі говорять лише про те, як ти врятувалася від підлого блазня. Яка ти таланиста й героїчна особа.
— А я подумала, що тобі буде цікаво знати, — відповіла вона, — що це ахінея. Джест не викрадав мене.
Вона вимовила це спокійно, бо знала, що може сказати Чеширу або будь-кому іншому все що завгодно, але це не матиме значення. Більшість однаково вважатиме так, як їй зручно, а зараз зручно думати, що наречену Короля, майбутню Королеву, викрадали проти її волі.
Чешир виколупав кігтем сірчану пробку з вуха.
— Я боявся, що ти саме так і скажеш. Розумієш, тоді ця історія стає не такою цікавою, хоча я залюбки подивлюся, як уся королівська кіннота й уся королівськая рать [29], лізтиме зі шкури, аби його докупи зібрать [30] чи то пак знайти.
— Вони ніколи його не знайдуть, — промовила вона, хоча щоразу вірила в це дедалі менше.
Зрештою, Королівство Чирвових Сердець невелике. Куди йому йти? Назад у країну Шахів?
Може, і так, але це не втішало. Це означало, що вона більше ніколи не побачить Джеста.
— Його Величність не тямить себе від переживань, — вів далі Чешир. — Не думаю, що він бодай приблизно уявляє, що робити з усім цим божевіллям, бо тут тобі і Жербельковт, і Блазень, і змова, щоб викрасти серце майбутньої королеви… Він не звик до справжніх зрад, хіба ні?
— Тоді тим паче він не мусить витрачати сили на те, щоб переслідувати невинну людину і через що? Через власну вражену гордість?
— Яка ще гордість? — Чешир склав лапи, зціпивши кігті в замок. — Наш Король — жалюгідний ідіот.
На її устах промайнула квола посмішка.
— Саме так.
— Звісно, у наших краях, здається, вирує ціла епідемія жалюгідного ідіотизму. — Чешир почав танути в повітрі. — Отже, йому не буде самотньо.
Він зник, і тієї самої миті у двері спальні постукали. Ебіґейл просунула голову всередину.
— Вибачте, леді Кетрін, але час перевдягатися до маскараду.
Вона прошмигнула в кімнату, як боязка мишка.
Кетрін зітхнула й зіскочила з ліжка, не сперечаючись.
Однаково цього вечора не уникнути.
Вона покірно дозволила щипати себе за щоки, щоб повернути їм трохи кольору, а Ебіґейл нічого не сказала про те, як висохла від сліз її шкіра.
— Ах, леді Кетрін, — пробурмотіла Ебіґейл, — усе буде гаразд. Король — хороша людина. От побачите.
Кет насупилась і промовчала.
На ній тепер була біла крепова сукня в широку бордову смужку, а обличчя закривала вишукана маска зі слонової кістки, прикрашена стеклярусом. Поки Ебіґейл прибирала розкидану білизну, Кетрін подивилася на себе у дзеркало. Вона була схожа на ляльку, хоч бери й став на полицю.
Нарешті Ебіґейл додала останній штрих — діадему, оздоблену діамантами й рубінами.
Коли прикраса опустилася їй на голову, Кетрін подумала, що вже не схожа на ляльку.
Тепер вона мала вигляд королеви.
Губи її розтулилися, і Кетрін глибоко зітхнула.
Вона пообіцяла Джесту, що відмовить Королю. Так, пообіцяла.
Однак цю обіцянку давала дівчина, яка досі збиралася відкрити пекарню разом із найкращою подругою. Дівчина, якій було байдуже, буде вона шляхетною дамою чи ні, аби прожити свої дні з тим, кого кохає.
Цю обіцянку давала дівчина із зовсім іншою долею.