Кетрін відчула, як під корсетом бурчить у животі. Її так зачарував виступ Блазня, що вона зовсім забула про тісну сукню і про голод, який дедалі посилювався. Вона посовалася, пробуючи непомітно поправити тугий ліф, і почала обережно пробиратися до бенкетного столу. Кетрін помітила Мері Енн, яка саме ставила на стіл таріль із трюфелями, вирізняючись з-поміж решти служниць непомірним зростом і солом’яним волоссям, що вибивалося з-під капелюшка.
Помітивши Кетрін, Мері Енн оживилася, але відразу опустила голову й почала смикати кінець скатертини, нібито поправляючи її.
— Як тобі вистава? — прошепотіла вона.
Кет із тугою дивилася на блюда з їжею, нервово перебираючи пальцями.
— Я гадала, що придворні блазні лише розповідають непристойні анекдоти й кепкують із короля.
— Цікаво, які ще в нього козирі в рукаві… чи то пак у капелюсі. — Мері Енн схопила зі столу тацю й зробила реверанс. — Трюфелі, міледі?
— Ти ж знаєш, що мені не можна.
— Просто вдай, що вибираєш, аби я могла ще трохи тут постояти. Королівські слуги заставляють нас, чужих, увесь час носити їжу на стіл, а якщо мені доведеться знову спускатися в кухню, то там просто розтану. До того ж тут і так повно їжі, зважаючи на кількість сьогоднішніх гостей і швидкість, з якою вони її споживають, і більше їм не потрібно, хто б що не казав. Це було б жахливе марнотратство.
Кет склала разом кінчики пальців.
— Це карамельки, так?
— Схоже, що так.
— Як гадаєш, чи буде смачно, якщо шоколадну карамельку притрусити морською сіллю?
Мері Енн з огидою висолопила язика.
— Ти б ще перцю туди насипала.
— Та це я так, просто подумала, чом би й ні?
Кетрін прикусила нижню губу, не зводячи очей із шоколадок.
Так, морська сіль, а Мері Енн хай думає, що хоче. У коморі замку Бухти Скельних Мушель її завжди було повно, адже море зовсім поряд, і якось Кет, експериментуючи, додала дрібку собі до какао — несподівано було напрочуд смачно. До цих трюфелів цілком би пасувало: трошки солі, щоб відтінити солодкість, трошки хрумкої скоринки на гладенькій поверхні карамелі… а чи не приготувати їй шоколадний торт із солоною карамеллю? Це була б фірмова страва їхньої пекарні!
У неї забурчало в животі.
— Кет?
— М-м-м, що?
— У тебе такий вигляд, ніби ось-ось із рота слина потече. Дивись не забрудни сукню.
— Я нічого не можу вдіяти. Я така голодна! — Застогнала Кет й охопила руками живіт, коли крізь оксамит знову почулося бурчання.
Мері Енн співчутливо зморщилася, але наступної миті її обличчя посвітліло:
— Добре, що ти сьогодні в цій сукні. Ти ж бо танцювала в першій парі з Королем!
Кет утамувала наступний, ще глибший стогін. Звісно, її нарікання, що довелося танцювати з Королем, ніщо проти того, що Мері Енн змушена таскати важкі таці з їжею через задушливу кухню.
Її погляд зупинився на масивній неповороткій фігурі на протилежному боці столу, і Кет здригнулася:
— Хто це?
Мері Енн зазирнула їй через плече, але так само швидко відступила. Потім нахилилася ближче:
— Його звуть Пітер Піт[3], а крихітка поряд — то його дружина. Я не запам’ятала її імені.
— Крихіт… ох.
Дружина, що її згадала Мері Енн, насправді здавалася худесеньким дівчатком, майже непомітним на тлі масивної постаті чоловіка. У неї була зсутулена спина — від роботи, а не від віку, здогадалася Кет, — біла, як папір, шкіра і тонке та блякле світле волосся. Жінка мала нездоровий вигляд, одну руку тримала на животі й не виявляла жодного інтересу до страв, виставлених перед нею. На її обличчі виблискували крапельки поту.
Її чоловік, зі свого боку, мав вигляд страхітливий, як у троля. Він був набагато вищий за решту гостей, і поряд із ним навіть кремезний батько Кет ставав схожим на карлика. Він був одягнений у бриджі, в які ледве поміщався, та чорний сюртук для верхової їзди — матерія щільно обтягувала його бичачу спину. Кетрін підозрювала, що, якби він почав швидко рухатися, шви на одязі розійшлися б у кількох місцях. У нього було жорстке й кучеряве руде волосся, що потребувало як миття, так і гребінця, і сердито насуплені брови.
Ані Пітер Піт, ані його дружина не здавалися щасливими від того, що опинилися на королівському балі.
— Але хто вони такі? — прошепотіла вона.
— Сер Пітер — власник ділянки біля Лісу Безвиході, він там вирощує гарбузи. Одна кухарка мені розповідала, що їх нагородили титулом після того, як два тижні тому його дружина виграла конкурс із поїдання гарбузів. Кажуть, Джек посів друге місце і тепер вимагає повторного змагання. — Мері Енн хмикнула. — Хто б оце мене титулом нагородив за все, що з’їдаю.
3
Відомий англійський дитячий віршик:
Peter, Peter pumpkin eater,
Had a wife but couldn’t keep her;
He put her in a pumpkin shell
And there he kept her very well.