— З вами все гаразд?
Вона ахнула й опустила руки. Серце шалено колотилося, коли вона вдивлялася у високий кущ, вкритий білими трояндами.
За мить вона розгледіла його в темряві. Блазень, ліниво відкинувшись, сидів на нижній гілці зі срібною флейтою в руках, хоча досі вона не помічала, щоб він на ній грав.
Кет закліпала очима. Половина волосся вибилася в неї з-під шиньйону й лежала на плечі. Обличчя горіло. Усе навколо крутилося в шаленому вихорі — лимонні тарти, невидимі коти, вигнуті сокири…
Блазень напружився й насупив брови:
— Міледі?
Світ навколо неї різко нахилився вбік, і настала темрява.
РОЗДІЛ 7
РАЗ УНОЧІ[5], думки похмурі відганяючи, в зажурі зблідла леді вийшла в сад, оступилася і впала… — долинув із темряви урочистий і печальний мелодійний голос. — Це ти точно підмітив, мій пернатий друже, — почувся ще один голос, вищий і живіший. — У нас часом десь не завалялася нюхальна сіль?
— У план твій із сіллю, друже, вкралася вада, тому я дам тобі таку пораду: щоб панночка оклигала мерщій, водою зимною її облий.
Щось важке стукнуло об землю поряд із Кет, після чого почувся тихий сплеск води.
— Ні, Вороне, ми не обливатимемо її з відра. Думай ще. Може, у нас є сир? Або трохи сіна? Королю завжди допомагає[6].
Щось зашаруділо, почулося бурмотіння, брязкіт і стукіт.
Подих.
Знаєш що? Нічого. Давай краще оце.
Зашелестіло листя, тріснула гілка. Щось ніжно залоскотало кінчик носа Кет.
Вона здригнулася й відвернула голову, вловивши слабкий аромат троянди.
— Ага, спрацювало.
Вона зморщила ніс. Розтулила очі, мружачись. Перед очима кружляли якісь темні тіні. Голова була важка, думки мішалися.
— Добрий вечір, — сказала розпливчаста тінь, перетворюючись на придворного блазня. Він забрав від її обличчя квітку троянди. — З вами все гаразд?
— Дарррма[7], — вимовив Ворон, умостившись на краю металевого відра.
Блазень уважно подивився на нього.
— Поводься чемно.
— Нема нечемності в примхливім привітанні, при першій зустрічі безглуздім запитанні. Не можна бути чемним повсякчас. Й подеколи задосить буде з нас.
— Саме це я й маю на увазі, — сказав Блазень. — Ти поводишся нечемно.
Ворон невдоволено каркнув. Розкинувши могутні крила, він злетів у повітря й опустився на верхню гілку трояндового куща.
Блазень знову обернувся до Кетрін. Він уже зняв крислатого капелюха, його хвилясте чорне волосся місцями сплуталося на голові, а подекуди стирчало в боки. Світло садового ліхтаря відбивалося золотом в його густо насурмлених очах. Він усміхнувся до неї: це була дружня усмішка, що розпливлася по всьому його обличчю, на щоках з’явилися ямочки, очі примружилися. У Кет тьохнуло серце. Під час виступу її зачарувала його магія, веселили його дотепи, але дівчина не усвідомлювала, що Блазень ще й вельми гарний.
— Я радий, що троянда допомогла, — сказав він, крутячи її в пальцях. — Підозрюю, що ця зустріч була б зовсім інша, якби нам таки довелося облити вас водою з відра.
Вона кліпнула очима, не в змозі усміхнутися, а в нього по обличчю пробігали тіні. Ні, це не просто світло ліхтаря. Його очі справді були кольору золота. Кольору соняшника, ірисок і лимонів, що звисають із гілок дерева.
Її очі розширилися.
— Це ви.
— Так, це я, — погодився він.
Схилив голову набік і знову похмурнів.
— Серйозно, міледі, ви… — він на мить завагався, — …вам загалом уже краще?
Вона знову відчула його, той внутрішній поштовх, який підказав, що в нього є якась річ, належна їй, і якщо вона хоче її повернути, то мусить наздогнати його.
— Міледі? — Відклавши троянду вбік, він торкнувся її чола тильною стороною руки. — Ви мене чуєте? Ви дуже гаряча.
Світ знову закрутився навколо неї, але цього разу це було чарівне відчуття, хотілося зупинити час.
— Може, покликати лікаря?
— Ні, дякую. Зі мною все гаразд.
У Кетрін ледве ворушився язик, пальці тремтіли, але вона встигла піймати його руку, перш ніж він підхопився. Блазень розгублено застиг на місці.
— Але я не відчуваю ніг, — зізналася вона.
Його уста скривилися в посмішці.
— Значить, загалом уже краще. Не скажемо Воронові, що він мав рацію, бо тоді буде нестерпний увесь вечір. — Блазень глянув униз. — Можу поручитися, що ваші ноги на місці, хоч і заховані під величезним стосом тканини. Можу пошукати їх, якщо хочете.
Він говорив щирим тоном із невинним виразом на обличчі.
6
У сьомому розділі «Аліси в Задзеркаллі», який має назву «Лев і Одноріг» (у перекладі Валентина Корнієнка), Білий Король непритомніє, і його лікують сиром і сіном: «Коли непритомнієш, нема нічого кращого, як похрумати сінця, — сказав Король до Аліси, вминаючи цілий віхоть».