— Джест. Мене звуть Джест. Міледі.
— А я Кетрін Пінкертон.
— Надзвичайно приємно, леді Пінкертон. Так про що хотіли мене запитати?
Кет мняла пальцями пишну червону тканину навколо ніг, щоб чимось зайняти руки, які свербіли й погано слухалися.
— Чи ми з вами раніше не зустрічалися?
— До сьогодні? — Він підпер рукою підборіддя. — Навряд.
— Я теж так подумала.
— Ви гадаєте, що вже десь мене бачили? — На його щоках знову з’явилися ямочки.
— У певному сенсі. Найцікавіше те, що, здається, я вас бачила вві сні.
У нього поповзли вгору брови.
— Бачили мене вві сні?
— Дивно, правда?
— Авжеж.
Він вимовив це ледве чутно, здивовано. Секунду здавався трохи знервованим, як тоді, коли вперше помітив її червону сукню в чорно-білому морі гостей. Його упевненість на якусь мить зникла.
— Може, ми знайомі в майбутньому, а ви все пам’ятаєте лише у зворотному напрямку.
Кетрін замислилася.
— Що скажете? — наполягав він.
Вона кліпнула очима.
— Що маю сказати?
— Гарний був сон?
— А, ви про це.
Вона склала губи в трубочку, міркуючи, але раптом зметикувала, що Блазень дражниться, і насупилася.
— Якщо чесно, він здався мені доволі нудним.
Ви знаєте, що означає ім’я «Кетрін»? Воно означає «невинна» й «безгрішна». Хіба може дівчина на ім’я Кетрін бути така нещира?
А от візьму і зміню його.
Він добродушно розсміявся.
Принаймні спогад про цей сон повернув колір на ваші щоки. Ви були білі, як сніг, коли знепритомніли. Вибачте, якщо Ворон вас налякав.
Вона здригнулася, згадавши, як на галявині перед замком над нею нависла гігантська тінь у каптурі із сокирою в руках.
— Ні, це був не Ворон. Це був… я думала, що побачила… нічого.
— Я весь час нічого не бачу.
— Я ж вам уже казала, що в залі було дуже жарко. І я майже нічого не їла цілий день.
— І звісно, це знаряддя тортур теж не надто допомогло, — він подивився на її корсет.
Кетрін ще більше насупилася.
— Дамська білизна — недоречна тема для бесіди.
Він підвів руки, ніби здаючись.
— Я суто теоретично, міледі. Упевнений, що в усьому значно більше винний брак їжі. Ось, тримайте. — Блазень потягнувся до мішечка на поясі й витяг звідти шоколадку. — Я приберігав її на потім і, схоже, зробив це для вас.
— Ах ні, я не можу. Я ще почуваюся трохи слабкою. Мене, мабуть, знудить.
— Дехто каже, що краще поїсти й втратити, ніж ніколи не їсти.
Кет спантеличено зсунула брови, але Блазень залишався щирим[8] .
— Це на той випадок, якщо вас таки знудить, і цукерка знайде шлях назовні.
— Який жах.
— Я знаю, що маю перепросити.
Замість вибачення він простягнув їй цукерку.
— Мушу наполягати, щоб ви поїли, попри весь ризик. Якщо знову зомлієте, перебуваючи під моєю опікою, то боюся, що не зможу втримати Ворона від використання того відра з водою.
Кетрін похитала головою і поклала руку на живіт.
Її пальці відчували кісткові пластини під ліфом.
Однак корсет уже не здавався таким тісним, як досі. Вечірнє повітря трохи збадьорило дівчину, навіть лишалося трохи місця, щоб дихати. Його було не надто багато, але, мабуть, достатньо, щоб туди помістилася одна-єдина шоколадка…
— Будь ласка, візьміть, — наполягав він.
— Це з бенкетного столу? — запитала Кетрін, бо добре знала, що невідому їжу куштувати не можна. Колись у дитинстві вона спробувала диких ягід і зменшилася до розміру наперстка, так два дні й проходила. Вона зовсім не хотіла, щоб щось подібне повторилося.
— З самого королівського.
Кетрін нерішуче взяла цукерку, пробурмотіла «дякую» й відкусила. Трюфель вибухнув на язику смаком ніжної карамелі та хрумкого шоколаду.
Вона задоволено застогнала.
Однак якби ж туди додати ще й дрібку морської солі… ах, божественно.
Вона проковтнула решту, провела язиком по зубах, щоб злизати те, що лишилося.
— Ну що, так краще? — запитав Джест.
— Значно краще. — Вона заправила за вухо пасмо волосся. — Так краще, що, здається, можу встати. Допоможіть мені, будь ласка.
Блазень підскочив на ноги з грацією антилопи, не чекаючи, поки вона замовкне.
— Дозвольте супроводити вас назад у бальну залу, — сказав він, допомагаючи їй підвестися.
— Ні, дякую. — Вона розгладила сукню. — Я дуже втомлена. Мабуть, викличу карету й поїду додому.
— Тоді пройдіть сюди, будь ласка.
Блазень підхопив із землі капелюха й натягнув на голову. Капелюх йому не пасував, і Кет зрозуміла, що саме блазенський костюм раніше приховував його красу. Однак тепер, коли дівчина все бачила, її вже не можна було не помічати.
8
Tis Better to Have Loved and Lost that Never to Have Loved at All — «Краще любити і втратити, ніж ніколи не знати кохання». Альфред Теннісон, In Memoriam А.Н.Н.