Підвівши голову, Джест свиснув у гілки дерева.
— Вороне, ти не будеш проти?..
Ворон нахилив голову і дивився вниз крізь гілки, спостерігаючи за ними блискучим чорним оком.
— А я тут думав: де ж вона, твоя супутниця сумна?
Джест примружився.
— Чи це означає «так»?
Птах зітхнув.
— Гаразд, іду.
Він злетів із дерева і зник у чорному небі.
Джест запропонував Кетрін руку, і вона просунула пальці через його зігнутий лікоть. Дівчина була вражена й здивована тим, як легше стало дихати. Може, вона надто гостро зреагувала? Ні, не на майбутню пропозицію Короля, а на те, що сукня буцімто її душить.
Вони пройшли під арками саду. Трояндові кущі залишилися за спиною, їх змінили зелені загорожі, в яких яскравими блискавками спалахували світляки.
— Сподіваюся, ви зрозумієте, якщо попрошу вас бути стриманим, — сказала вона, бажаючи, щоб її серце припинило так калатати. — Для мене це була незвичайна зустріч.
— Я дуже далекий від того, щоб зазіхати на бездоганну репутацію шляхетної дами. А втім, уточніть, будь ласка, яка саме частина нашої зустрічі має залишитися нерозголошеною? — Джест дивився на неї скоса. — Та, коли ви впали непритомна у траву, а я героїчно повернув вас до життя? Чи та, коли простували садом у моєму товаристві без супроводу когось зі старших?
Він поцокав язиком, удаючи несхвалення.
— Або, може, та, коли зізналися, що я вам снився, і я буду останнім гульвісою, якщо сподіватимуся, що цей сон не був такий нудний, як стверджуєте?
Кет притулилася до його руки.
— Усе разом.
Вільною рукою Джест поплескав її по пальцях.
— Для мене величезна радість зберігати секрет разом із вами, міледі.
Вони перестрибнули через хвіст охоронця-грифона, який, як завжди, спав, притулившись до воріт саду. Його тихе хропіння доносилося до них, навіть коли вони вже наполовину перетнули галявину.
— Раз у нас тепер є спільна таємниця, — сказала вона, — можу запитати, як ви це робите? Маю на увазі фокус із паном Кроликом.
— Який фокус?
— Ну, коли ви витягли його з капелюха Джека.
Джест зсунув брови, вираз його обличчя був злегка стурбований.
— Мила леді Пінкертон, боюся, що за короткий час нашого знайомства ви збожеволіли.
Вона підвела на нього очі.
— Я збожеволіла?
— Уявити собі, що я витяг кролика з капелюха? — він нахилився ближче до неї й по-змовницьки прошепотів: — Це неможливо.
Вона стримала усмішку, намагаючись також зобразити на обличчі вираз лукавства.
— Так сталося, пане Джесте, що іноді ще зранку до сніданку я можу повірити у принаймні шість неможливих речей відразу [9].
Він раптом зупинився й обернувся до неї. Її усмішка зникла.
— Що сталося?
Джест, зіщулившись, уважно дивився на неї.
Кет злякано відсахнулася під його пильним поглядом.
— Що?
— Ви впевнені, що це не у вас закоханий Король?
Якусь мить вона мовчала, а потім пролунав її щирий і невимушений сміх. Те, що Король хоче одружитися з нею, — це одне, але думка про те, що він може бути закоханий у неї, здавалася нісенітницею, доведеною до повного абсурду.
— Запевняю вас, що не в мене, — сказала вона, досі всміхаючись, але Джест не здавався переконаним. — Що це має спільного з вірою в неможливі речі?
— Просто так могла б сказати королева, — відповів Блазень, знову пропонуючи їй руку. Кет завагалася, однак узяла її. — І, власне, неможливе — це мій фах.
Кетрін вдивлялася в його профіль, гострі риси обличчя, насурмлені очі.
— Що ж, — сказала вона, — я цілком вам вірю.
Здавалося, йому було приємно.
— Мені лестить, що ви так думаєте, леді Пінкертон.
Вони вийшли на бруковане подвір’я перед парадним входом замку, де десятки карет чекали на своїх хазяїв і хазяйок. На іншому боці двору група візників у лівреях курила люльки під смолоскипами. Один із них закричав, побачивши Кет і Джеста:
— Гей, ви там! Через що весь цей шум?
— Який шум? — запитав Джест.
— Останні пів години із замку тільки й чути, що охання та вереск, — сказав візник. — Я було подумав, що, може, якась бідова свічка підпалила замок, вони ж запальні, ці свічки, спалахують за мить.
Джест подивився на Кет, але вона лише знизала плечима.
— Напевне, це ажіотаж після вашого виступу.
До них під’їхала карета, поряд із візником сидів величезний крук. Мабуть, це він заздалегідь знайшов для неї екіпаж.
Один із лакеїв, деревна жаба в напудреній перуці й червоному сюртуку з двома рядами золотих ґудзиків, проскакав через подвір’я і відчинив для неї двері.