— Я вже давно вас не відвідувала. Сподіваюся, це зручний для вас час.
— Як і будь-який інший.
Він поклав її візитівку у вазу поряд із собою. Ваза була схожа на ту, що стояла в передпокої маєтку у Бухті Скельних Мушель — гості складали в неї візитівки, хіба що їхня ваза була часто переповнена, а ця від початку порожня.
— Коли міс Чортл[10] принесла вашу візитівку, я подумав, що, може, ви прийшли… е-е-е… не одна.
— Не одна? — Вона схилила голову набік. — А! Моя мати зазвичай сама робить візити, але безперечно вона скоро вас відвідає.
Його плаский ніс сіпнувся.
— Ваша мати. Так. Як поживають Маркіз із Маркізою?
— Дуже добре, дякую. А як… — вона завагалася, — ваш маєток?
— У ньому доволі… — він теж завагався, — самотньо, якщо бути чесним.
Герцог супроводив цю заяву усмішкою, більш подібною до гримаси, і в його вигляді було щось таке, від чого в Кетрін стислося серце. Захотілося його пожаліти, але зрештою це саме він завжди стояв під стінкою на королівських балах, ніколи не воліючи танцювати, і саме він першим завершував будь-яку бесіду.
Проте скільки в такій відстороненості було погорди, а скільки сором’язливості? Вона з подивом подумала, що ніколи досі над цим не замислювалася.
— Чи не хоче ваша служниця присісти? — запитав Герцог, перш ніж Кет встигла придумати щось ввічливе у відповідь.
Мері Енн щойно опустилася на край маленької кушетки, коли повернулася економка з тацею, на якій стояв гарячий чайник і тарілка з булочками. У жінки трусилися руки, коли вона розливала чай, а сяйні очі так часто бігали між Кетрін і Герцогом, що вона двічі пролила гарячий напій. Герцог, скрививши рота під іклами, подякував їй і відправив геть, а потім сам почав додавати до чашок молоко й цукор. Коли Герцог схилився над тацею, Кет помітила в нього на шиї пов’язку, темну від засохлої крові.
Вона ахнула.
— Вас поранено, Ваша Світлосте?
Він зиркнув на неї і зніяковіло опустив голову.
— Лише подряпина, запевняю вас. Бойова рана з королівського балу.
— А! Так це вас поранив Жербельковт?
— Так. Вип’єте чаю? — Він простягнув чашку Мері Енн, яка з вдячністю взяла її.
— Мені дуже шкода, що ви постраждали, — сказала Кетрін.
— А я, — сказав він, — радий, що це був я, а не хтось із тендітніших гостей.
Він задиркувато всміхнувся, і Кет нічого не лишалося, як відповісти такою самою усмішкою, хоч вона й не розуміла, що це все означає.
Попри цікавість, Кетрін не хотіла розпитувати Герцога про те, що сталося, після всього, що він пережив, і спробувала знайти іншу тему для розмови.
— Я боюся, що наш візит завдає зайвого клопоту вашій економці. Вона здається трохи схвильованою.
— Ні, зовсім ні. — Герцог простягнув їй чашку з блюдцем. — До нас рідко навідуються гості, і… е-е-е… гадаю, вона переплутала вас із кимось іншим.
Його рум’яні щоки ще більше почервоніли, і він відвів погляд.
— Хочете булочку?
— Дякую.
Кет поклала частування на блюдечко. Вона була страшенно заінтригована. Їй було цікаво, кого саме чекала побачити економка, але це була не її справа, та й, зрештою, вона прийшла сюди не для того, щоб розводити балачки. Хоч їй почало здаватися, що господар цілком прихильно поставився б до такого приводу.
Її чашка дзенькнула об блюдце.
— Сьогодні ми з Мері Енн завітали до крамниці пана Гусені, — почала Кет. — Я дуже здивувалася тому, що він скоро переїжджає в інше приміщення. Цей квартал годі уявити без шевської майстерні.
— А, так. Ви, мабуть, знаєте, що пан Гусінь — мій орендар? Мені буде сумно, коли він виїде.
— Ви маєте якісь плани щодо приміщення, коли воно звільниться?
— Ні, ще ні. — Герцог відкашлявся. — Такий поворот розмови видається не надто цікавим для молодих леді. Може, поговоримо про інші речі, наприклад…
Він втупився у свій чай.
— Стрічки для волосся? — підказала Кет.
Герцог насупився.
— Я не надто добре знаюся на цій темі.
— Я теж. — Кет узяла маленьку трикутну булочку. — Однак я доволі добре знаюся на печиві. Вам відомо, що випікання — моє хобі?
Вона піднесла булочку до рота.
— Так, знаю, леді Пінкертон. Я мав приємність скуштувати ваш полуничний…
Кетрін смикнулась і хитнулася вперед, закашлявшись. Шматок булочки упав у чашку, здійнявши бризки.
Булочка була суха, як дерево, і мала смак чорного перцю.
— Що, — промовила вона, заїкаючись, — у цих… бу… було… булочкх-кх-ах!..