Кет зіщулилася, відчуваючи, як трояндові макарони досі відтягують їй кишеню. Вони, мабуть, усі геть розкришилися. Вона була вдячна, коли їй подали друге, і можна було схилитися над тарілкою. Дівчина встромила виделку у смажений кабачок.
— Здається, я забула подарувати йому макарони, — зізналася вона, відправляючи шматок до рота.
Вона застигла від несподіванки. Це був не просто кабачок, а пряний, ароматний маслянистий гарбуз, здобрений листям чебрецю і перцем, але цього разу в потрібній кількості.
Це було дуже смачно. Вона закинула до рота другий шматок, міркуючи, чи не пожовтіють вони від цього гарбуза, як Чешир. Це, звісно, краще, ніж вирости заввишки з дуб, як сталося одного разу, коли їхня кухарка купила зіпсованих гарбузів-акорнів [13].
Мати застогнала й відсунула свою тарілку.
— Як це мене виснажує! Подумати лише: я ледве не влаштувала заручини доньки, та ще й із самим Королем! — Вона приклала руку до грудей. — Моє серце не витримує цього. Цілий день я чекала, коли засурмлять сурми, коли буде оголошено, що Король попросив твоєї руки, а ти погодилася, що я доживу до того дня, коли моя донька стане королевою. Але нічого такого не сталося, хоч ти й гуляла садом з Його Величністю! І грала з ним у крокет! І тобі співали серенади! Тобто настрій був цілком романтичний. Хіба що… хіба що він передумав. О господи, що ж нам робити?
Кетрін глянула на Мері Енн, яка всміхнулася до неї по-змовницькому, але схвально. Вона усміхнулась у відповідь, але приховала усмішку за келихом із вином.
— Я не знаю, мамо, — сказала вона, опустивши келих. — Він не освідчився. Я не уявляю, чому. Ти пробувала гарбуз? Смакота фантастична. Ебіґейл, будь ласка, передай кухарці, що гарбуз просто фантастичний.
— Передам, міледі, — сказала Ебіґейл із легким реверансом. — Здається, він з городу сера Піта.
Кет підчепила виделкою ще один шматочок.
— Неймовірно, що така жахлива людина вирощує такий делікатес.
— Що ти верзеш? — заверещала мати. — Гарбузи! Сер Піт! Ми говоримо про Короля.
Вона грюкнула рукою по столу.
— Може, ти й не розумієш, чому він не освідчився сьогодні, але мені авжеж все зрозуміло. Він не впевнений, що правильно вибрав собі наречену, ось чому. Він чув, що тобі стало зле на балу, і тепер думає, що ти хвороблива дівчина, а цього не хоче жоден чоловік. Як ти могла так швидко поїхати?
— Чесно кажучи, я не знала, що Король збирається освідчитися, а ти дуже наполягала, щоб я натягла цю тісну сукню…
— Це не виправдання. Тепер ти все знаєш. І сьогодні ти теж усе знала. Я не маю слів, щоб описати, яка я розчарована. Я знаю, що ти здатна на більше.
Кет подивилася на батька, шукаючи підтримки.
— Ти теж так вважаєш?
Він підвів голову. Його тарілка з ростбіфом і гарбузом була вже на три чверті порожня. Спочатку він мовби збентежився, але вираз його обличчя швидко пом’якшав, він простягнув руку і поклав її Кет на зап’ястя.
— Звісно, люба, — сказав він. — Ти здатна досягти всього, що замислиш.
Кет зітхнула.
— Дякую, папа?.
Він любляче поплескав її по руці й повернувся до своєї тарілки. Кет посовалася на стільці, вирішила змиритися з розчаруванням матері й узялася нарізати м’ясо малесенькими шматочками на тарілці.
— А ще я так розраховувала на ці макарони, — вела далі Маркіза. — Я розумію, що не належить благородній дамі весь день гарувати на кухні, але Король так любить твої десерти, тож я подумала, що коли він скуштує їх, то відразу згадає, чому збирався просити твоєї руки. Як ти могла не впоратися з таким простим завданням?
Вона сердито глянула на тарілку Кет.
— Ти вже достатньо з’їла, Кетрін.
Кетрін підвела очі. Подивилася на перекошений рот матері, на батькову опущену голову, на Мері Енн з Ебіґейл, які вдавали, що не слухають. Поклала на стіл ніж і виделку.
— Так, мамо.
Маркіза ляснула пальцями, тарілки прибрали, навіть батькову, хоча він досі стискав у руці виделку, але незабаром покірно схилив голову.
Запала ніякова тиша, яку перервав Маркіз.
— Сьогодні на вечірці чув чудову історію, — сказав він, промокнувши серветкою кінчики вус, — про маленьку дівчинку, яка впала в кролячу нору неподалік Роздоріж, а коли стала вибиратися, її тіло почало падати вгору щораз вище й вище…
— Не зараз, любий, — сказала його дружина. — Хіба не розумієш, що ми обговорюємо майбутнє нашої доньки?
Потім пробурчала:
— Якщо від нього ще щось лишилося.
Маркіз схилив голову й поклав серветку на стіл.
— Звісно, люба. Ти завжди вмієш знайти правильну тему для розмови.