— Якщо ви охоронець Білої Королеви, — сказала вона, — що робите тут?
— Це… складно пояснити.
Здавалося, він намагається знайти слушні слова.
— Королева послала нас сюди з важливою місією. Місією, від якої залежить доля країни Шахів. Яка може покласти кінець війні між нею та Чорною Королевою, війні старій, як сам Час.
Кет дивилася на нього, широко розплющивши очі від подиву, і не могла уявити, що колись бачила в Джестові лише блазня, лише витівки й трюки.
Він був із країни Шахів.
Він виконував важливе завдання, яке могло покласти край війні.
Він був охоронцем королеви.
У Кет раптом здавило серце, і вона здивувалася, як це боляче.
— Тож як довго ще будете в країні Сердець? — запитала, не зважаючи на те, як несподівано гірко прозвучали її слова.
Джест широко розплющив очі від здивування, потім його обличчя пом’якшало. Він накрив вільною рукою їхні зчеплені пальці.
— Я не знаю. Щойно наша місія завершиться… у мене може з’явитися привід повернутися і залишитися.
— Хіба… — у Кет перервався голос, і вона мусила прочистити горло, перш ніж продовжити. — Хіба ви не будете потрібні вашій Королеві?
— Вона призначила інших офіцерів на час нашої відсутності.
Джест подивився кудись через плече Кет і спохмурнів.
— Братів-близнюків на прізвисько Круть і Верть [17]. Дивні чоловічки, весь час б’ються через якісь брязкала, але… гадаю, вони справляються. Може, я більше їй не знадоблюся, ні я, ні Ворон.
Він озирнувся і додав зі ще більшим сумнівом:
— Якщо мені буде навіщо залишатися.
— Так, звісно.
У Кет пересохли губи, і вона машинально облизнула їх.
Джест глибоко вдихнув і відпустив її руку, відступивши на пів кроку назад. Потер потилицю.
— Прошу пробачення, леді Пінкертон. Я забрав у вас забагато часу.
— Ні, я… — Вона притиснула руки до грудей, дивуючись, чому так швидко замерзли пальці. — Дякую, що розповіли мені про себе. Обіцяю, що збережу вашу таємницю.
Вона завагалася.
— Принаймні, якщо це таємниця. А Король знає?
— Ніхто не знає. Лише ви і Ворон, ну і, звісно, Кеп і Заєць.
Вона широко розплющила очі.
— Вони теж із країни Шахів?
Джест похитувався на підборах.
— Можна сказати, що так, але не мені переповідати їхні секрети.
Кет кивнула на знак згоди, але всередині в неї все скребло від цікавості.
— У будь-якому разі, оскільки я охоронець, моя місія не буде виконана, доки ви не повернетеся до своїх покоїв.
Джест зняв крислатого капелюха і надів їй на голову.
— Потримайте це, будь ласка.
— Я мала здогадатися, що капелюх ще відіграє роль.
— Власне, наразі він просто заважає. Крім того, я мав рацію. Він справді пасує вам значно більше, ніж мені.
Джест здійняв руку, ухопився за одну з низько навислих гілок, підтягнувся й опинився на дереві. Кет відступила, щоб краще бачити його в тіні. На нього було приємно дивитися, Джест був спритний і прудкий.
Схилившись із нижньої гілки, він простягнув Кетрін руку.
— А тепер дайте мені руку.
Вона з острахом перевела погляд з гілля дерева на своє вікно.
— А як же магія? Закінчилася?
— Деякі речі зручніше робити без магії. Наприклад, лазити по деревах. Вашу руку, міледі.
Кетрін криво посміхнулася.
— Ви не розумієте. Я… не така, як ви.
Його рука опустилася.
— Не така, як я?
— Не граційна. Не сильна.
Погляд Джеста потеплішав.
— Ви, напевно, здивуєтесь, як часто мене порівнюють із моржем. А моржі не лазять по деревах.
На цих словах усмішка зникла з його обличчя. Якусь мить Джест вагався, ніби йому відібрало мову, потім прибрав руку.
— З усіх дурниць, які я чув сьогодні, ця найгірша. Втім, як знаєте.
Він умостився верхи на гілці, бовтаючи ногами в чоботах.
— Якщо хочете, ідіть через парадні двері. А я тут зачекаю.
Кет глибше насунула капелюха на голову і ще раз оглянула гілля. Вона вже обміркувала його пропозицію й навіть подумки почула добре знайомий гучний скрип вхідних дверей.
З шумом видихнула повітря і простягнула до нього руки.
Джест знову хитро посміхнувся й усівся зручніше.
Коли він зчепив руки на її зап’ястках, Кет раптом охопила паніка: а що, як вона заважка для нього й він не зможе її підняти? Але за мить Джест уже тягнув її нагору без помітних зусиль. Він відпустив її, тільки коли переконався, що Кет надійно стоїть на ногах і тримається рукою за гілку.
Лізти вгору було легше, ніж вона очікувала, хоч основну роботу виконував за неї Джест. Він підказував, куди стати, за яку гілку хапатися, як розподілити вагу. Кет знову почувалася ніби мала дитина, що видирається на дерева, уявляючи себе мавпочкою. Мусила затамувати сміх, щоб не розбудити нікого в будинку.
17
Брати Круть і Верть (у перекладі Валентина Корнієнка) — персонажі четвертого розділу «Аліси в Задзеркаллі».