P.S. Можна мені ще макаронів?
Кет розсміялася, щоки в неї порожевіли. Вона поклала записку назад у конверт і закрила книжку, сховавши обидва листи між сторінками.
— Ти збираєшся відповідати на лист свого суверена?
Вона здригнулася, але це був лише Чешир, який розвалився на підвіконні над її головою. Вона повільно видихнула.
— Ти обов’язково мусиш завжди отак підкрадатися до мене?
— Ви собі лестите, леді Кетрін. Я до всіх так підкрадаюся.
Чешир задер задню лапу й почав умиватися у досить непристойний спосіб, властивий котам.
Кет закотила очі й знову опустилася на диван, гортаючи книжку в пошуках місця, де зупинилася.
— Ні, я не збираюся відповідати на лист мого суверена. Я намагаюся не заохочувати виявів його уваги мірою можливості.
— Ну і чи дієвий цей метод?
— Не надто, але я налаштована рішуче.
— Здається, і він теж. Що читаєш?
Його широченна посмішка з’явилася над коліном Кет, він вигнув смугастий хвіст і перевернув книжку обкладинкою вгору. Дівчина сердито прикрикнула на нього, але кіт удав, що не чує.
— «Подорожі Галлібела» [18]? Ніколи не чув.
Кет рвучко закрила книжку, а кіт ледве встиг вчасно висмикнути хвіст.
— Ти тут навіщо, Чешире?
— Власне, я залюбки випив би чашку чаю. Якомога більше вершків і можна без чаю. Дякую.
Кет знову зітхнула, відклала книжку й попрямувала на кухню.
Коли дівчина там з’явилася, Чешир уже чекав на неї. Він почав мурмотіти, щойно Кет дістала з льодовника пляшку з вершками.
— Як просуваються офіційні зустрічі з Королем?
— Та ось так: він шле мені подарунки, я віддаю їх матері. Все.
— Дуже романтично.
Чешир узяв блюдце обома лапами й одним ковтком перехилив до дна.
Кет стояла, притулившись до стільниці, й чекала, коли Чешир закінчить облизуватися.
— Мені не потрібна романтика, — сказала вона, а потім додала тихим голосом: — принаймні від Короля.
— Так, я чув, що на твоєму горизонті можуть з’явитися інші кандидати, хоч і не очікував, що ти так захопишся.
Кет заніміла.
— Що ти маєш на увазі?
— Учора я пречудово провів час за чашкою молока в товаристві Зай Єйтса. Це Заєць, причому шалений, але він згадав, що на останньому чаюванні в Кепа зустрів чарівну дівчину, яку привів не хто інший, як придворний блазень. Ти не повіриш, але вона принесла із собою найсмачніші макарони, які Заєць коли-небудь пробував. Благаю, скажи, хто це могла б бути?
Якусь мить Кет збиралася все заперечувати, але Чешир був не з тих, з ким варто сперечатися. Хоч він і був пліткар, але також завжди намагався отримувати надійну інформацію для своєї фабрики чуток.
— Ти ж нікому не розкажеш, правда?
Чешир встромив пазур між передніми зубами, наче турбувався, що там могли залишитися вершки.
— Кому можу про це розказати?
— Усім. Ти можеш розповісти про це всім, але прошу тебе не робити того. Будь ласка, Чешире. Мої батьки…
— Будуть у розпачі, й Король теж. Блазень, найімовірніше, втратить роботу, а твоя репутація буде зруйнована, разом з усіма надіями на гідного жениха.
— Мене не турбує моя репутація, але не хочу образити батьків, ані Короля, ані… Джеста.
— Ти маєш дбати про свою репутацію. Ти ж знаєш людей. Хай які смачні твої десерти, але ніхто зі шляхетних пань і панів ніколи не опуститься до того, щоб відвідувати пекарню, яка належить пропащій жінці.
Вона відсахнулася.
— Чешире, прошу тебе.
— Не дивися не мене очима цуценяти. Ти ж знаєш, що терпіти не можу собак. Я нікому нічого не скажу, хоч за решту гостей Кепа не поручуся. Я з’явився лише для того, щоб переконатися, що з тобою все гаразд.
Вона здригнулася.
— Значить, Зай Єйтс розповів тобі про Жербельковта.
— Так, моя люба. І як пожертвував собою хоробрий Лев, найблагородніший із котячих.
Кет заплющила очі: щоразу, коли вона згадувала про останні хвилини життя Лева, її охоплював смуток. Вона чула його відчайдушний рик. Бачила його золоте тіло, що кинулося між нею та монстром.
— Жербельковта потрібно зупинити, — сказала вона. — Спочатку придворні, а тепер ще й це. Авжеж Король намагається щось зробити?
— О так, Король нині дуже, дуже зайнятий. Цілими днями пише любовні листи й усе таке.
Вона роздратовано пирхнула.
— Ці напади не припиняться самі собою. Невже ми нічого не можемо вдіяти?
— Мені байдуже, кого маєш на увазі під цим царственим «ми», проте раджу тобі уникати дальших нічних екскурсій.
Загибель Лева — трагічна втрата, але я не знав його особисто. Тоді як за тобою, леді Кетрін, я, може, буду змушений сумувати.