Біль від батькового розчарування переслідував її аж два роки, поки одного ранку Кетрін випадково не потрапила на кухню й не побачила, як їхня кухарка готує пиріг із солодкою картоплею. Тоді Кет і відкрила своє справжнє захоплення.
— …історія Маркізи Пінкертон, земля їй пухом чи то пак шматком торта, — промовляв зі сцени батько, і його голос розносився над берегом, перекриваючи шум хвиль і викликаючи захват у публіки, — почала ширитися королівством. І люди, і живі істоти приходили звідусіль, щоб послухати розповідь Маркізи про черепаху та омара. Про їхні таємні стосунки. Про їхній неможливий союз. Про кохання, яке стало початком ери миру між усіма мешканцями суші та моря.
Кетрін озирнулася навколо, не дивуючись, що бачить сльози на очах тих, хто стояв поряд. Вона сама так часто плакала над цією історією в дитинстві, що іноді розчулювалася від самого слова «омар».
Однак не сьогодні. Сьогодні це слово означало, що наближається перший танець. Її тривога посилилася.
— Народу прибувало щораз більше, і тоді серед усіх тих, хто вже почув сумну й дивовижну розповідь Маркізи, запанували єдність та гармонія, а ті, хто отаборився в Бухті Скельних Мушель, почали влаштовувати нічні святкування. Вони співали, і танцювали, і веселилися, і розпалювали багаття, і так щоночі! Люди ділилися одні з одними їжею та спогадами, і між усіма царили дружба і приязнь.
Кет почула, як поряд хтось схлипнув, і озирнулася. Вона стрепенулася, упізнавши Черепашка, з яким познайомилася на чаюванні в Кепа. На ньому був той самий котелок, що й тоді, прикрашений зеленою атласною стрічкою. З очей Черепашка котилися сльози.
Кет дістала із сумочки носовичок і простягнула бідному звірятку; він подякував і втягнув голову назад у панцир, лишивши капелюх зверху. Невдовзі з панцира почулося гучне сякання.
Їй захотілося нахилитися до Черепашка й пошепки сказати, як вона рада, що з ним усе гаразд, рада, що він добіг до Роздоріжжя тієї ночі, коли на них напав Жербельковт, але Черепашко вже був такий засмучений, що Кет вирішила не нагадувати йому про ті жахіття.
— Минали роки, — вів далі батько, — і Маркізі спало на думку віддати шану тим, хто збирався на березі Бухти Скельних Мушель. Вона призначила день для святкування, день, коли всі мешканці Королівства Чирвових Сердець приходитимуть на морське узбережжя, щоб згадати про кохання двох таких несхожих створінь і про щастя, яке це кохання принесло країні.
Батько закінчив, публіка зааплодувала.
Черепашко знову висунувся з панцира і спробував віддати Кет її носовичок, але дівчина всміхнулася й запропонувала йому залишити носовичок собі, якщо знову йому знадобиться.
Кет набралася сміливості, щоб витримати те, що чекало попереду. У горлі пересохло так, ніби вона з’їла жменю піску. Зробила кілька вдихів і видихів, щоб утамувати хвилювання.
— Отже, омарову кадриль [20], наш перший сьогоднішній танець, відкриває моя любов і радість — моя кохана донька Кетрін. Прошу любити й жалувати.
Кет вийшла з натовпу. Усі навколо щось збуджено лопотіли, але вона намагалася не дивитися на обличчя тих, повз кого проходила. Коли вона зійшла на дерев’яну сцену, батько здійняв руки, закликаючи всіх до тиші.
— Прошу звільнити берег, щоб почати танці! Прошу всіх учасників зайняти свої місця!
Глядачі відступили, пропускаючи танцюристів, хоч більшості морських створінь не потрібні були зайві нагадування, коли вони поспішали туди, де мали бути. Оркестр теж уже розмістився під скелями. Залишалося тільки прибрати медуз, з чим за лічені секунди впоралася бригада моржів із лопатами в руках.
Кетрін дуже любила фестиваль і легенду про нього, але саме цю традицію терпіти не могла. Мати переклала цей обов’язок на Кетрін, коли їй було одинадцять років, і тепер, як і щороку, вона та її партнер будуть єдиними людьми, які танцюватимуть серед тюленів, крабів і дельфінів.
Кетрін не цуралася танців, але ненавиділа бути першою, коли всі на неї дивляться, коли її оцінюють. Дівчина завжди була впевнена, що під час будь-якого па будь-якої миті може виставити себе дурепою. Вона досі пам’ятала, як зводило живіт, коли виступала на фестивалі вперше. Як у неї, попри холод, спітніли долоні.
З кожним роком ставало щораз гірше, особливо коли вона почала дорослішати й мусила танцювати з імовірними претендентами на її руку, а не з милими старими придворними, які сміялися до неї, як добрі дідусі, кружляючи в танці.
На березі лишалося кілька медуз, коли вона відчула легкий дотик чиїхось пальців на зап’ясті.
20
Див. «Аліса в Дивокраї», десятий розділ «Омарова кадриль», у перекладі з англійської Валентина Корнієнка.