Кет вимучено всміхнулася тремтячими вустами.
— Добрий день, Ваша Величносте. Чим ми завдячуємо такій честі?
— Ах, моя кохана, — сказав Король, сяючи від своїх слів і не помічаючи гримаси Кет, — сьогодні в театрі «Лобос» [26] дають грандіозний спектакль на мою честь — «Короля Чіра»! Я сподівався…
Він прокашлявся.
— Я сподівався, що з дозволу Маркіза ви погодитеся долучитися до мене, моя… моя мила.
Він зчепив руки, його соромливість була б зворушлива, якби Кет не кипіла від гніву.
— Ах, як чудово, Ваша Величносте, — сказала Маркіза. — Хіба це не чудово, Кетрін?
Кет мимоволі кинула погляд на Джеста, але його обличчя не виражало нічого, як стояча вода у ставку.
— Мені дуже приємно, Ваша Величносте, але для такої події знадобиться супровід, а я не знаю, чи зараз можемо знайти…
— Візьми Мері Енн, — сказала мати.
Мері Енн замерла з ложкою цукру в руці, який саме насипала в чашку.
— Мері Енн, кидай усе і йди перевдягатися. Вставай, швиденько!
Мати ляскала пальцями, підганяючи Мері Енн, і та поспішно вибігла з кімнати, ледве встигнувши здивовано глянути на Кет, а Маркіза взялася розливати чай сама.
— І ти теж, Кетрін. Іди приведи себе до ладу. Театр «Лобос» — дуже гарне місце, якщо правильно пам’ятаю, бо пан Пінкертон водив мене туди вже багато років тому, чи не так, пане Пінкертоне?
Маркіз усміхнувся, дивлячись на неї закоханими очима.
— Так, любов моя, добре пам’ятаю. Ти була неперевершена того вечора, я дивився радше на тебе, ніж на сцену. Давали «Приборкання норовливої юшки», чи не так?
Маркіза хихикнула.
— Але, мамо, — почала Кетрін, — а як же Жербельковт? Адже це небезпечно…
Досі щаслива мати відразу насупилася.
— Не каже дурниці, дитино. Ти будеш із Королем! Оточена охоронцями! Нічого з тобою не станеться.
— Але я лише щойно повернулася додому і…
— Кетрін. Його Величність запросив тебе на цю неймовірну виставу. Ми не розчаруємо його, правда?
Що, як розуміла Кет, означало «тільки спробуй розчарувати мене Кетрін».
Вона ледь помітно кивнула.
— Я так і думала. А тепер іди й перевдягнися у щось пристойне.
Маркіза знову засіяла усмішкою до Короля.
— Ви казали, що п’єте чай із молоком, чи не так, Ваша Величносте?
Кетрін закусила губу й повернулася до дверей. Вона наважилася востаннє подивитися на Джеста, але в його вигляді нічого не змінилося, хіба з’явилася крихітна зморшка між бровами. Ніби відчувши її погляд, Блазень повільно зітхнув, але й далі дивився на стіну навпроти.
Підіймаючись нагору, щоб перевдягнутися, Кетрін думала, хто з них менше хотів би зараз бути тут.
* * *
ЇХАТИ В КАРЕТІ було ще нестерпніше. Два місця в королівському екіпажі тепер займали Кетрін і Мері Енн, тож Білий Кролик мусив сісти поряд із візником і через це мав такий засмучений вигляд, що Кетрін ледве не запропонувала йому помінятися місцями.
Вона зрештою пошкодувала, що не зробила цього, бо довелося тіснитись у крихітному візку з Королем і Джестом на протилежному сидінні.
На щастя, Король не помічав незручностей. Він радісно щебетав про палацовий сад і про те, як добре було б спорудити будиночок для ігор на одному з дерев, коли вони виростуть досить великими.
Погляд Джеста був прикутий до вікна, попри опущені фіранки.
Щоразу, коли Король вимовляв щось особливо докучливе, Кетрін притулялася до Мері Енн, і та почала робити так само, співчуваючи, як могла. Незабаром вони вже сиділи, притиснувшись плечима одна до одної так міцно, що в Кетрін стало поколювати пальці.
Кет була рада, коли вони нарешті доїхали до театру — архітектурного дива з трибунами, які майже повністю огинали сцену.
Після прибуття Короля п’ять бубен-придворних попадали перед його каретою вниз лицем, а сорочками вгору, як килим, що вів до входу, витесаного у формі двох здійнятих кролячих вух. Лупатий жаба-лакей допоміг Кетрін і Мері Енн вийти з екіпажу.
Джест схопив блазенський скіпетр із сидіння візника, високо підняв його й рушив попереду них. Він ще не встиг зайти в театр, коли з неба спустився величезний чорний ворон і вмостився на скіпетрі, як на сідалі. Джест ішов, не сповільнюючи ходи, але Ворон повернув голову і глянув на Кет чорними непроникними очима. Він нахилив дзьоб до вуха Джеста і щось сказав, але Кет не почула, що саме. Джест у відповідь різко похитав головою.
Кетрін зрозуміла, що дивиться на нього. Дівчина не зводила з Блазня очей, відколи вони покинули Бухту Скельних Мушель.
Якщо Джест і подивився на неї хоч раз, вона цього не відчула.