Лукас напружився, всім тілом подавшись до гравців, насилу стримувався, щоб не стрибнути між них, не вплестися між ці молоді, дужі тіла, пролетіти в гарячковому дриблінгу від щита до щита, звитися над кільцем. Він міг переборювати будь-які спокуси, та тільки не цю. Тільки не цю!
М’яч відлетів до нього, попав йому просто в руки, Лукас уже зривався на ноги, але з того боку залу долинув різкий вигук Аміни:
— Сидіти мені смирно!
Він погамував себе, недбало відкинув м’яч хлопцям, хоч увесь тіпався від страшного збудження.
Та коли м’яч удруге скакнув до Лукаса, він рвонувся до гравців. Аміна кричала, що пристрелить його, щойно він зробить ще хоч крок, та що йому було до Аміни! Лукас вдався до свого диявольського трюку присутності-неприсутності, він. знов став Безслідним Лукасом, постукуючи м’ячем по гіластиковрму покритті майданчика то правобіч, то лівобіч од себе, він ніби рухався туди, де була Аміна, і всі кинулися до того щита — одні, щоб йому перешкоджати, інші — помагати, — але насправді виявилося, що Лукас пересувається в напрямку цілком протилежному, і ще ніхто не встиг нічого збагнути, як він уже був біля лінії штрафних кидків іншого щита, ніби вистрелений з катапульти, злетів догори, перевернувся в повітрі на сто вісімдесят градусів і буквально вбив м’яч у кільце.
Гравці вже бігли з того кінця майданчика, щоб підхопити м’ячі мчати з ним до чужого щита, але Лукас непростежувано відібрав м’яч у того, хто ним заволодів, і повторив свій фантастичний трюк, тільки тепер уже загнавши м’яч до іншого кошика.
Від незвичного нервового збудження Лукас не володів як слід своїм тілом, тому він вирішив негайно усунутись з гри і вже ступнув до своїх поролонів, але гравці збилися довкола нього щільним кільцем і не хотіли відпускати, вимахували руками, щось кричали один поперед одного. Підбігла Аміна, яка хотіла, мабуть, відправити Лукаса на його місце, але хлопці щось закричали до неї, вона спробувала огризатися та зрештою не витримала їхнього натиску.
— Вони хочуть, щоб ти ще пограв з ними, — нарешті звернулася Аміна до Лукаса.
— Ну, я ж не грав. Так, показав дещо…
— То покажи ще. І навчи їх того, що вмієш.
Лукас засміявся.
— Навчити? З цим треба народитися. Та гаразд. Я трохи з ними пограю. А ти будь арбітром. Не маєш свистка, то стріляй, коли я порушуватиму правила.
— Ти порушив їх, прибувши сюди некликаний, — сказала вона і пішла з майданчика.
Лукас не зрозумів: осуджує вона його чи шкодує, що з ним таке сталося. Ця дівчина теж була для нього випробуванням. Коли б не Пат…
Він грав з хлопцями, мабуть, понад годину, і вони на знак вдячності віддали Лукасу всю воду для вмивання, а самі побігли купатися в море й незабаром погуркотіли своїми машинами.
Лукас розслаблено лежав на поролонах. Аміна підійшла ближче, походила трохи довкола нього, тоді присіла, впираючись коліньми в пластикову підлогу.
— Сядь зручніше, — не дивлячись, порадив їй Лукас.
— Хочеш заволодіти моєю зброєю й утекти?
— Я ж не кажу сісти ближче, а тільки зручніше. Що ж до твоєї зброї, то я навіть не вмію нею користуватися. Бачив, як це роблять, тільки по телевізору. Тому коли вже й хотів би заволодіти, то не зброєю, а тобою.
— Руки короткі!
— Ти вже переконалася, що руки в мене довгі-предовгі. Тут ніяких проблем. Але в моєму мозку дуже розвинені центри стримування. Набуток цивілізації.
— В тебе є ще й мозок? Я помітила тільки м’язи!
— Уяви собі: природа не обділила мене. Але я такий невдячний, що запрагнув удосконалити не тільки свій власний мозок, а й мізки всіх людей, які живуть і житимуть на землі.
— Спостерігаючи, як ти граєш, я подумала, що ти сам іфріт[49], а тепер мала б вважати тебе ще й одним з ангелів-чарівникі в Харутом або Марутом?
— Оскільки я знаю, ангели не відзначалися особливими розумовими здібностями, — зауважив Лукас, всідаючись на матах так, щоб звільнити збоку місце для Аміни. — Тому мені не дуже хотілося бути схожим ні на християнських, ні на мусульманських, ні на капіталістичних, ні на комуністичних ангелів.