— Може, вірність — єдине, що сьогодні нам лишилося.
— Дурненький! Навіть у Адама перед Євою була Ліліт! — Рене притулилася гарячими вологими устами до його шорсткої щоки, вона забула про машину, про шосе, про небезпеку, власне, Лукас теж не думав про це, тільки злякався, що ця зваблива жінка зараз перехилиться до нього всім своїм палючим тілом, і тоді може статися катастрофа набагато жахливіша за автомобільну.
Він ласкаво відтрутив Рене, поцілував навздогін її волосся.
— У всі часи люди не шкодували зусиль і слів для виправдання зрадливості, — обережно сказав він після того, як делікатно відбив атаку Рене без видимих втрат для себе. Але він не врахував безсилості голосу логіки перед темним покликом пристрасті. Рене відгукнулася на його слова одразу, але зовсім не так, як того хотілося Лукасові.
— Я просила б тебе не грати переді мною фальшивої ролі! — майже зневажливо кинула Рене.
Він обурився:
— Чому фальшивої?
— А тому! Скільки в тебе було дівчат до знайомства з мільйонеркою? Яку систему обліку будемо брати? Кількість штатів Америки чи кількість університетських міст, де сяяв на баскетбольних змаганнях Безслідний Лукас?
— Рене, — сказав Лукас спокійно, — ти що — зовсім безгрішна і тепер, мов пророк, котиш з гори Кармел[59] камені звинувачень на чоловіка з незміцнілою душею?
— Ну, я пропаща! — Рене вдарила кулачком по керму. — Мою душу вже давно вийняли з тіла і кинули собакам. І я не знаю, що таке душа. Коли вона в тебе ще незміцніла, то зміцнюй її всіма доступними в Америці способами. Але я знаю, що тіло твоє ідеальне! Воно прекрасне, тепле, наповнене соками землі, промінням космосу і музикою сфер, це той ідеал, якого у всі віки прагнуло людство, а він не давався, виприсав, зникав, розчинявся в безвісті, був невловимий не тільки для простої людини, а навіть для філософів.
Лукас не міг стямитися. Як же це так? Ще півгодини тому ця жінка була для нього тільки звичайна американська секс-бомба, а тепер зненацька вона стає інетелект-бомбою, проголошує істини, привабливіші за її досконале тіло.
Та водночас щось у словах Рене було темне, тяжке, страшне. Пат визволяла Лукаса з його обмеженості, наївності й простоти, а ця хтива самиця, виспівуючи гімни його молодому тілу, затягувала в бездонні прірви пристрасті, обезвладнювала, власне, знищувала, як людину, як особистість.
Ах, коли б тут була Пат!
У Лукаса не було вибору. Ніхто не міг його порятувати. Тільки він сам.
— Рене, — сказав він, — ти, мабуть, унікальна жінка. Я таких не зустрічав і, будемо сподіватися, не зустріну.
— Можна сказати це й про тебе? — подала голос Рене.
— Ти ведеш машину так, ніби ми в космосі. Але мене це не лякає. Я взагалі нічого на цім світі не боюся. Єдине відчуття, що його я зазнаю щоразу, це — здивування. Та це вже стосується, сказати б, вищих сфер. Ти ж — цілком земна, прекрасна жінка, послана мені на звабу і згубу. Як сказав лорд Керзон: жінкам у постелі ворушитися не дозволено.
— А я ворушуся не тільки в постелі?
— Не можу зрозуміти, що в тебе спільного з цими типами.
— Те, що й у тебе!
— А все ж таки?
— Містер Олсон. Чи ти забув, що я — місіс Олсон? А де чоловік, там і жінка.
— Ти не можеш сказати, чого вони сюди приїхали?
— Може, ти хотів довідатися, чому не приїхав ще й містер Олсон? — Рене говорила різко, майже грубо, від недавньої розчуленості не лишилося ніякого сліду. — Моя тобі порада, Лукас: бійся цих людей!
— Я ж сказав тобі, що не боюся нічого. Я вільний громадянин вільної держави.
— Похвалися ще нашою конституцією і першими десятьма поправками до неї! А потім напишеш про це своїй мільйонерці. Мовляв, уночі, в машині, наодинці з молодою неймовірно сексуальною жінкою я вів патріотичні розмови…
— Ти що — стежиш за моїм листуванням?
— Просто за кошти фонду переправляю тобі любовні послання твоєї мільйонерші з Ньюпорта до Стенфорда. Що вона тобі пише? Ви вже скоро впадете в обійми одне одному?
— Не називай її мільйонеркою. Вона цілком незалежна дівчина.
— Я б теж була незалежною, маючи багатого татуся! Здається, ми приїхали? Ти не запросиш мене до себе?
— Дозволь утриматися від цього.
— Ти ввічливий, як імпотент! Може, відчинити тобі дверцята машини?
Вони розсталися ворогами, але вранці голос Рене в телефонній трубці був ласкавий і теплий.
— Доктор Ор просить тебе бути в нього перед ленчем.
— Просить, але бути? — гірко засміявся Лукас. — Тобто викликає?
— Тобі доведеться звикати, — поспівчувала Рене. — У доктора Ора яскраво виражені манери ката, який звик запрошувати приречених підніматися на ешафот.
59
Кармел —