— Однозначно.
— Ну, можна в кабінеті.
— В кабінеті, — як луна, повторив містер Ор. — Ведіть.
Там він перший вгніздився за великим столом, якраз під портретом професора Джонса (чи не для більшого увиразнення своєї нікчемності?), сухо кинув Лукасові:
— Прошу вас сісти отут навпроти.
— Щось сталося? — стривожився Лукас.
— Зараз станеться! — вдоволенно заіржав Хантер, з розгону падаючи на диван.
Містер Ор сердито наставив на нього куцопалу долоню.
— Без жартів. Я сьогодні однозначно серйозний, як ніколи. Містер Лукас!
— Я вас слухаю, містер Ор.
— Доктор Ор, однозначно!
«Не діждешся, замазко, щоб я тебе величав ще й доктором!» — мстиво подумав Лукас, а вголос промовив:
— Слухаю, сер.
— Ми прибули сюди з доктором Хантером, щоб однозначно викласти всі вимоги і позиції фонду «Імансипейшн».
— Я уважно слухав усе, що говорилося.
Ор недбало відмахнувся.
— То були однозначні балачки доктора Хантера.
— Мені ображатися? — поцікавився той.
— Можете. Фонд за це не платить. Містер Лукас! Зараз ми повинні детально, чітко, доброзичливо і терпляче з’ясувати все, що однозначно потребує з’ясування.
— Слухаю, сер.
— Досі діяла угода, укладена з вами фондом «Імансипейшн».
— Я вважав, що вона діє й далі.
— Однозначно. Але сьогодні такої угоди вже не досить. Ви на порозі великого відкриття, тому ми однозначно не можемо допустити, щоб це відкриття потрапило до рук ворогів Америки.
— Ворогів Америки?
— Все, що не належить нам, належить червоним однозначно. Все повинно відповідати національним інтересам. Це один з найсвятіших принципів американської демократії.
Лукас нічого не розумів.
— До чого тут принципи? Я й у гадці не мав замахуватися на американську демократію.
Містер Ор був такий серйозний, що в Лукаса зводило щелепи,
— Ви однозначно ще не зрадили нашим ідеалам, але можете зрадити.
— Зрадити?
— І ми однозначно зобов’язані застерегти.
— Застерегти?
— Фонд «Імансипейшн» пропонує вам угоду, досить вигідну угоду однозначно, згідно з якою власність на ваше майбутнє відкриття переходить у виключну власність фонду.
— Ми купуємо не саму ідею, а й її автора! — зареготав Хантер.
— Ви хочете мене купити? — Лукас ще не вірив, і Хантеру стало ще веселіше від такої святої наївності.
— Рибка належить тому, кому належить річка, — відверто знущаючись над Лукасом, з комічною серйозністю пояснив він. — А ви, містер Лукас, — рибка в американській річці!
— Я вам не рибка! — гукнув Лукас. — Я вільний громадянин у вільній країні!
У містера Ора вистачило глузду промовчати. Він не перепиняв Лукаса. Коли чоловік викричиться, його легше зламати. Не затикав рота й Хантеру, який міг послугувати добрим збудником для дратування Лукаса.
— Недаремно я висловлююсь за позасоматичні способи вирощування ідей, — погмикав Хантер. — Ідея без ученого — як це прекрасно! На жаль, про це можемо тільки мріяти. А тим часом ідеї ховаються в черепах цих дурних упертюхів, як ембріони в материнській утробі; ембріони вже навчилися вирощувати в пробірках, для наукових ідей пробірок ще не вигадали. Тому доводиться мати справу з такими примхливими і досить противними посудинами, як ви, містер Лукас. Ви що — справді не хочете стати мільйонером? Ви такий чесний чи зовсім дурний?
— Ви що — обіцяєте мені гроші? — по черзі повертаючись то до Ора, то до Хантера, здивувався Лукас. — Але це може приваблювати бізнесмена, а я не бізнесмен. Може, владу? Але я не бюрократ, який мріє про неї вдень і вночі. Я не хочу бути народним кумиром, не хочу, щоб про мене писав Девід Холберстем[60] і щоб значки з моїм портретом пришпилювали собі на груди патріотично настроєні дівчата. Я хочу служити істині! Ви чуєте мене? Не щоденним потребам, не продажним політиканам, які привели людство на край прірви, а істині, яка може людство порятувати.
— Всі хочуть врятувати світ, а мали б рятувати самих себе, — зітхнув Хантер.
Містер Ор відкашлявся, покрутив у пальцях незапалену сигару.
— Містер Лукас, — промимрив він, — ми не можемо на вас тиснути, примушувати, погрожувати. Це суперечить нашим демократичним свободам. Але ми однозначно приватні особи. Нас не посилали на наші посади виборці. Ми не освячені державною недоторканістю і не живемо за рахунок тих, хто платить податки. Ми всього лиш скромні службовці приватного фонду, який об’єднує справжніх патріотів Америки. У нас є свої обов’язки перед фондом «їмансипейшн», але вони є і у вас, містер Лукас, однозначно.