Від вина, смаженого на решітці дикого м’яса і палких мрій про поповнення колекції лорд геть розманіжився і буркітливо дозволив вашому агентові не називати його, за прикладом дворецького та інших слуг, «ваша лордська милість», а просто «сер».
Ваш агент негайно став жінкою і пустив у хід всю облесливість, притаманну дочкам Єви.
— Я охоче зверталася б до вас «сер», але пошана моя до вас така велика і просто безмежна, що хочу попросити, щоб мені дозволено було і далі вживати «ваша лордська милість».
— Ну, коли так, тоді я капітулюю, дитя моє, — злагіднів залізний кахиперд.
Два тижні я змагалася з його скупістю, склерозом і дегенерацією, а на третій мною опанувало таке безсовісне почуття гумору й іронічності, що я не могла далі терпіти і, вдаючи наївну провінціалку (для нього Сан-Франціско справді уявляється забитою дошками провінцією), сказала:
— Ваша лордська милість, я могла б звернутися до вас із проханням?
Він насторожився:
— З проханням?
— До того ж з великим, — не даючи йому схаменутися, вигукнула я, — І не просто з великим, а з величезним!
— Що ви маєте на увазі? Я не терплю прохань. Коли справжньому мужчині щось потрібне, він просто приходить і бере. Коли йому не хочуть дати, він стріляє, але все ж таки досягає свого.
— Два тижні я перебуваю під магією ваших фантастичних розповідей, — не слухаючи пустої лордської похвальби, промурчала я. — І тільки тепер нарешті збагнула, що нГч. ого подібного в моєму житті мені більше ніколи не вдасться почути.
— Гм… Гм… — пригладжуючи свій залізний мох, лагідно прогарчав лорд. — Я радий, що ви нарешті це зрозуміли, дитя моє.
— І ось я наважуюся вас попросити, ваша лордська милість, чи не могли б ви ласкаво дозволити, щоб я записувала все те, про що ви так яскраво, неперевершено розповідаєте?
. — Чи не зміг би я? Дозволити записувати?
— Саме так, ваша лордська милість.
— Але ж це саме те, про що я мрію вже безліч років! І коли я вас уперше побачив… Не стану приховувати: я все життя визнавав тільки чоловіків. Жінок я не підпускав до себе ні з якого боку. Ї першим моїм бажанням було: відпровадити вас туди, звідки ви з’явились. Але потім я сказав собі: стривай, це не просто дівчина, це послання небес. І тепер бачу, що не помилився.
А ваш агент, сер, має тепер утричі більшу платню, ретельно занотовує всю маячню цього археологічного суб’єкта і при поверненні до Америки матиме змогу випустити в світ цілу книжку під назвою: «Записки залізного ідіота».
Сер!
Ваш агент ПХ (тобто Патриція Хіган) думає собі: чому так багато американців тиняється по світу? Чому ми не сидимо вдома? Бо коли б вище названа Патриція Хіган сиділа вдома, то вона мала б змогу поцілувати сера Лукаса, нині ж такої змоги вона не має, про що й повідомляє з болем і скорботою, цілуючи тільки цей аркуш паперу і вітер, який полетить з графства Кент до штату Род-Айленд».
ПОДОРОЖ
Повідомлення друге
Тут кам’янисті статуї
Ростуть. Тут вони отримують
Суплікації рук померлих
Під блиманням конаючої зірки.
Т. Г. ЕЛІОТ. Порожні люди
Тоді у Стенфорді, коли загадково загинув професор Джонс, Лукас не бачив свого давнього тренера Широкого Діла. Університетська команда саме вилетіла на чергові змагання в якийсь із університетів, та й взагалі Лукасу в той час було не до зустрічей. Все, що поєднувало його з спортом, з славою, з неповторним способом життя, поволі відходило в минуле, забувалося, ставало спогадом, майже легендою. Ніби історія про когось іншого, але зовсім не про нього.
Тому він і здивувався, і зрадів, коли несподівано почув у телефонній трубці вічно бадьорий голос Широкого Діла.
— Хелло, Лак, — клекотів з океанською широчінню Діл, — давно не чув твого голосу. Ти ще не «профі», чи вже й забув про наш круглий м’ячик?
— Не забув, бо мені платять за те, що я стукаю по ньому. А ти з якого океану — з Пацифіка чи з Атлантики?
— Уяви собі: з Атлантики. Прилетіли зрізатися з колумбійцями[16], я отаборився в одному затишному готелику якраз між Ост і Вест-сайдом, сьогодні маю вільний вечір (а скільки їх у моєму каторжному житті!) і, коли б ти не був проти, хотів запросити тебе поїхати до одних моїх знайомих.