Широкий Діл завжди любив поговорити — такий уже в нього був фах, — однак сьогодні він перевершував навіть самого себе. Лукасу здалося навіть, ніби Діл чи то скаржиться, чи то виправдовується в чомусь уже скоєному або тільки задуманому. Та хоч як там було, його щирість не підлягала сумніву, він залишався тим Широким Ділом, якого Лукас знав багато років і якому завдячував чимало з своїх спортивних успіхів і, звичайно ж, уміння міцно стояти на ногах в нелегких життєвих змаганнях, де м’яч так нечасто і з такими страшними труднощами дістається тобі до рук, і його негайно намагаються вирвати в тебе, застосовуючи всі дозволені й недозволені засоби і прийоми: силу, спритність, вміння, хитрощі, підступність, жорстокість.
їхати довелося довго, в темряві вони мало не проскочили малопомітний з’їзд з автостради, але Широкий Діл, мабуть, був тут не вперше і доволі впевнено повів їхнього «Меркурі» по вузькій асфальтовій стрічці, що вглиблювалася в темний, тихий, майже неторканий ліс.
— Тепер ти розумієш, куди везе тебе Широкий Діл? — поводячи своєю тяжкою п’ятірнею перед обличчям Лукаса, зривистим голосом прокричав тренер. — Уолден, або життя в лісі[17]! Для грошей немає нічого неможливого. Прокляті гроші!
Дім Джуліуса стояв у кінці асфальтової стрічки, далі був суцільний ліс, дерева підступали впритул до вілли, тільки в одному місці трохи, відходячи, щоб звільнити простір для невеличкого заасфальтованого майданчика, — стоянки машин.
Лукас вийшов з машини і поглянув на будинок. Він нагадував величезну розгорнену книгу, поставлену на землю догори корінцем. Враження було таке, ніби дві величезні площини, вкриті тяжкою черепицею, нагнітили будівлю, яка була під ними, розчавили, заховали під собою, знищили і тепер твердо вивищувалися між м’якими обрисами темних дерев, випустивши поверх себе тільки гранчасту конструкцію широкого димаря.
Вся будівля нагадувала дитячу хатку з мокрого піску. Ляп — на одну долоню, ляп — на другу, а тоді стулити докупи, вгорі, розсунувши внизу так, щоб трималося, — і хатка готова. Невже в цій первісній простоті вимріяна досконалість для сучасних найвишуканіших смаків?
Широкий Діл впевнено повів Лукаса до будинку, по дорозі показуючи й розказуючи, де, що і як. В цоколі — спальні для гостей, велика кухня, допоміжні приміщення, гараж для двох машин, широкі сходи, розгортаючись віялом довкола кухні, вели вгору, де в бокових крилах були спальні членів родини, а посередині — просторий хол, в центрі якого стояв камін з трьома широкими отворами, так, щоб на кожного, хто сидів на диванах чи в кріслі, безладно розкиданих в цьому з навмисною недбалістю спланованому просторі, з однаковою щедрістю падали відблиски живого вогню.
В каміні палали товсті березові поліна, це було майже й усе світло тут, нагорі, але навіть при його неще. дрості Лукас зміг оцінити вроду жінки, яка пішла їм назустріч, підставила щоку для поцілунку Широкому Ділу і ліниво потиснула руку Лукасу. Слідом за жінкою покотився до них чоловік, ще ширший за Діла, радісно замахав руками і нерозбірливо забелькотів щось, мабуть, привітальне, і Лукас з прикрістю подумав про те, що в цієї вродливої Ленні справді не було вибору між цими так званими чоловіками, тому довелося вибирати кар’єру і багатство.
Господиня повела їх знайомити з тими, хто вже був там. Її сестра з чоловіком. Приїхали з Канади спеціально, щоб побачити гуру. Власне, це ближче, ніж з Нью-Йорка. Їхній друг адвокат Стенлі з дружиною. Глевтякуватий невиразний чоловічок міртер Ор, якого Широкий Діл, здається, знає. Можливо, приїдуть ще її друзі по спільній роботі. З хвилини на хвилину має прибути й сам гуру. Їхні гості можуть зрозуміти, як непросто було вмовити його побувати в них на вечорі. Гроші тут не важать. Взагалі не важить ніщо. Все це просто не піддається поясненню.
Джуліус, пробачливо розвівши руками, сказав, що не може запропонувати гостям ніякого дрінка, бо гуру надзвичайно суворо ставиться до таких речей. Але коли він поїде, тоді вже… Тим часом їм доведеться згодитися з тим, що краще мудра диктатура, ніж дурна демократія.
Гуру прибув точно о визначеній годині. Його супроводжувало чотири високих дужих юнаки, чи то учні, чи тілохраиителі, — сам гуру, невисокий молодий чоловік з вогнистими очима, дрібноголовий, обмотаний з умілою мальовничістю тонкою жовтою тканиною, став перед вродливою господинею, простягнув ліву руку до тепла, яке струменіло від каміна, замість привітання одразу почав говорити, звертаючись до Ленні і до всіх присутніх водночас: