— Звідки ця чортівня? — буркнув містер Ор.
— Просто я перед подорожжю прочитав «Єгипетський жезл» куратора музею «Метрополітен» Уільяма К. Хейса, — невинно пояснив Лукас.
— Або після повернення в Штати нагадай мені, або я прочитаю цей «Жезл», — несподівано заявив містер Ор.
Лукас втратив дар мови. Містер Ор — homo legens[36]?
Він ще не знав тоді, що містер Ор не просто людина, а стихійне лихо.
До Бейрута вони все ж добралися літаком, як того й хотілося містеру Ору. Знову готель і знову «Рів’єра», як в Александрїї, але без старомодного затишку, а весь у модерній розкричаній розкоші, геть недоречній у цьому вмираючому місті. Довкола руїни, стрілянина, кров, запах смерті, голодні діти в черзі за хлібом і водою, а тут зелена сутінь дерев, дзюркіт води, квіти, розспівані птахи і самовдоволений галас багатих туристів. Одних везуть на кладовище, інші їдуть до модних крамниць, доскіпуються, де вони можуть грати в гольф, і обурюються, чому їм не показують визначних пам’яток.
Містер Ор розцвітав од вдоволення. Нарешті він може плювати на скнарість фонду «Імансипейшн»! Вони там можуть втертися! В Бейруті немає не тільки готелів на чотири чи три зірки — тут взагалі нічого немає! І коли вціліла від бомб і снарядів американського лінкора «Нью-Джерсі» ця п’ятизіркова «Рів’єра». то він житиме тут однозначно, не питаючи нічийого дозволу!
Звичайно ж, він роздобув трикімнатний номер (на жаль, не з двома, а тільки з одним виходом), і вже був повний тихого смакування всім тим, що обіцяють своїм постояльцям готелі такого рангу.
Насторожила містера Ора хіба що відсутність самого слова «комфорт» у всіх рекламних проспектах готелю. Він набрав їх цілий оберемок в рецепції і, розсівшись у номері, гортав з невдоволеним помуркуванням, ждучи, поки Лукас прийме свій конституційний душ і перевдягне сорочку.
— Або тут немає комфорту, або це дикість однозначно, — бурчав містер Ор.
— Вони висловлюються набагато точніше, — звернув його увагу Лукас.
— Я однозначно звик до комфорту. Жив ще й не в таких готелях! «Мірамар» на Гавайях. «Мірамар» в Гонконгу. Навіть «Принц» в Акапулько! І повсюди — найперше комфорт. А тут це їхнє hospitality? Коли я в аеропорту заявив, що дзвонитиму до консула, щоб він прислав машину з американським прапорцем, мене попередили, що по американському прапору тут стріляють в ста випадках із ста.
— Може, в цьому є своя мудрість? — простодушно позирнув на містера Ора Лукас.
— Цим людям аби стріляти однозначно! — Містер Ор не вмів бурхливо обурюватися, і ступінь його збудження вгадувався з притишеності тону. Своєрідна ентропія мовлення. — Мені довелося бути тут тридцять років тому. Або тут затівали революцію, або стріляли. Всім роздали зброю, і ніхто її досі не повернув. Стріляти не було в кого — перебили всіх горобців. Тепер стріляють один в одного.
— А також в американців, — підказав Лукас. — І це, мабуть, триватиме довго, бо коли на Сході щось починається, то зупинити буває досить тяжко. Іноді взагалі неможливо. З’явився тут дві з половиною тисячі років тому Александр Македонський — полетіли стріли. З’явився вісімдесят років тому британський агент полковник Лоуренс — почалася стрілянина. З’явився представник американського президента Хабіб — стрілянина стала ще більша. А ви дивуєтесь.
— Я не дивуюсь, а обурююсь однозначно, — прошелестів містер Ор. — Або нас хочуть злякати, або хочуть налякати. Але американці не знають ні втоми, ні страху. Втомлені або налякані люди не можуть домінувати в світі однозначно.
— А ви хочете домінувати?
— А що нам лишається робити? На американцях лежить глобальна відповідальність.
— Хто ж її поклав на нас?
— Сама лягла, як сказав чоловік моєї середульшої тітки. А тепер або ми йдемо до ресторану, або ми будемо вечеряти.
В ресторані містер Ор виявив, що тут, крім арабської, є також французька кухня, і з бурхливим ентузіазмом став замовляти напої і наїдки, про які Лукас ніколи й не чув.
— Я досі пам’ятаю ланч, який ви з міс Сумітою дали мені в «Перигорі», — сказав він. — Ви такий знавець французької кухні, неначе в ваших жилах тече французька кров.
— В моїх жилах однозначно американська кров, — гордо заявив містер Ор, — але мої предки походять з Франції, департамент Кот Д’Ор.
— Тоді в вашій крові повинно бути золото[37]?
Містер Ор поглянув на Лукаса майже зласкавлено.