Мак-Ґоверн відпустив Луїзу, потім, знявши капелюха, вклонився, ніби вибачаючись. Луїза, щоправда, була занадто зайнята своєю кофточкою, що вибилася зі спідниці, щоб звертати на нього увагу. Рум’янець сходив з її щік, і Ральф помітив, що вони набувають нездорової блідості. Він сподівався, що Луїза не хвора на що-небудь серйозне.
— Приходь, якщо зможеш, — знову звернулася вона до Ральфа.
— Обов’язково, Луїзо.
Мак-Ґоверн обійняв її за талію, цього разу цілком природно й по-дружньому, і вони пішли до Луїзи. Дивлячись їм услід, Ральф раптом дуже чітко відчув deja-vu[14] — начебто він уже бачив їх, як вони йдуть, обійнявшись, однак деінде. Або в іншому житті. Потім, коли Мак-Ґоверн опустив руку, зруйнувавши таким чином ілюзію, Ральфа осінило: та це ж Фред Астер веде темноволосу, доволі огрядну Джинджер Роджерс у провінційний кінотеатр, де можна «танцювати» під мелодію Джерома Керна або Ірвінга Берліна.
«Яка дурниця, — думав він по дорозі до аптеки. — Яка дурниця, Ральфе. Білл Мак-Ґоверн і Луїза Чесс так само схожі на Фреда Астера й Джинджер Роджерс, як…»
— Ральфе? — раптом почув він голос Луїзи й обернувся. Тепер їх розділяла дорога. По Елізабет-стріт мчали машини, заважаючи їм бачити одне одного.
— Що? — крикнув він у відповідь.
— Ти маєш кращий вигляд! Немов ти добре відпочив! Ти нарешті почав краще спати?
— Так, — відповів він, подумавши: «Ще одна маленька неправда як порятунок».
— Хіба я не казала тобі, що ти відразу відчуєш себе краще з настанням осені? Не затримуйся!
Луїза помахала йому, і Ральф здивувався, раптом побачивши яскраво-блакитні промінчики, що виходили від коротких, акуратно підстрижених нігтів жінки. Вони нагадували слід, який залишає в небі реактивний літак.
«Якого біса?..»
Ральф зажмурився, потім знову подивився. Нічого. Лише Білл і Луїза, що йдуть по вулиці до її будинку. Жодних яскраво-блакитних променів, нічого… Але коли погляд Ральфа впав на тротуар, він побачив, що Луїза й Білл залишають після себе сліди на асфальті, сліди, які так нагадують зображення ступні у старому посібнику із танців Артура Мюррея. Сліди Луїзи були молочно-сірі. У Мак-Ґоверна більші й темно-маслинові. Вони світилися на тротуарі, й Ральф, що застиг, геть подивований, на протилежному боці Елізабет-стріт, раптом збагнув, що він бачить ще й тоненькі стрічечки різнобарвного диму, що тягнуться від слідів Луїзи й Білла. А може, це всього лише пара?
Міський автобус сховав сліди з виду, а коли він проїхав — сліди зникли.
На тротуарі не було нічого, крім залишеного кимось крейдою зізнання всередині напівстертого серця: «СЕМ + ДІНІ = ЛЮБОВ».
«Ці сліди не зникли, Ральфе. По-перше, їх тут узагалі ніколи не було. І ти це прекрасно знаєш».
Так, Ральф знав. Просто спершу він подумав, що Білл і Луїза схожі на Фреда Астера й Джинджер Роджерс, а потім розвинув цю думку, дійшовши до фантомів відбитків кроків, як на схемі з посібника Артура Мюррея. Звичайно, у всьому цьому була дивна логіка. І все ж — він злякався. Серце в грудях билося швидко, а коли Ральф на мить заплющив очі, намагаючись заспокоїтися, то знову побачив промінці, що струменять із кінчиків пальців Луїзи. «Просто мені необхідно відіспатися, — подумав Ральф. — Конче потрібно. Якщо мені це не вдасться, ще й не таке привидиться».
— Правильне рішення, — пробурмотів він і рушив до аптеки. — Привидиться ж таке.
Хвилин за десять Ральф стояв перед аптекою «Райт-Ейд», дивлячись на табличку у вікні. «ВІДЧУЙТЕ СЕБЕ КРАЩЕ В РАЙТ-ЕЙД!» — було написано там, неначе здоров’я — цілком досяжна винагорода для добропорядного покупця. Ральф глибоко сумнівався в цьому.
Так, вирішив Ральф, цей рекламний трюк перетворює «Рексолл» — аптеку, в якій він зазвичай купував ліки, — всього лише на орендоване приміщення. Освітлені флюоресцентними лампами ряди прилавків нагадували довгі ряди кегельбану, виставляючи на огляд щонайрізноманітніші товари, починаючи від тостерів і закінчуючи картковими головоломками.
Після нетривалих пошуків Ральф з’ясував, що в ряду № 3 виставлені патентовані медичні препарати, і тому пішов саме до нього.
Повільно пройшовши повз секцію з покажчиком «ШЛУНКОВІ ЗАСОБИ», за якою було царство «АНАЛЬГЕТИКІВ», він швидко минув територію «ПРОНОСНИХ» і нарешті зупинився.