— Якби я це знав, я давно закинув би свою таблеткову справу і став би гуру сну. — Вайзер доїв свій пиріг і тепер подушечкою вказівного пальця підбирав великі крихти з тарілки. — В уяві більшості людей ШРО-сон[16] і сон зі сновидіннями — синоніми, але ніхто насправді не знає, яким чином пов’язані рухи очей у сплячих зі сновидіннями, які їх навідують. Несхоже, щоб рухи очей означали «бачення» або «спостереження», тому що дослідники сну фіксували подібні рухи навіть у випадках, якщо люди, які були об’єктами досліджень, пізніше бачили сновидіння цілком статичні — наприклад, такі, у яких тільки велися бесіди. Аналогічно — ніхто не знає, чому існує певний зв’язок між усвідомленими, послідовними сновидіннями й загальним психічним здоров’ям: що більше подібних снів бачить людина, то вона здоровіша, і навпаки. Точнісінько як на вагах.
— Психічне здоров’я — доволі загальна фраза, — скептично зауважив Ральф.
— Так. — Вайзер посміхнувся. — Щось на кшталт поміченого мною нещодавно гасла на бампері автомобіля: «ДАЙ МЕНІ ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я, БО ВБ’Ю». Хай там як, а ми говоримо про основні, відомі кожному компоненти — здатність до пізнання, індукції й дедукції, здатність до спілкування, пам’ять…
— Пам’ять у мене почала погіршуватися, — перебив Ральф. Він згадав про труднощі із запам’ятовуванням номера довідкової кінотеатру та про свої тривалі пошуки коробки з бульйонними кубиками.
— Цілком можливо, що у вас певне ослаблення пам’яті, однак ширінка на штанях у вас застебнута, сорочка одягнена не навиворіт, і можу заприсягнутися, що якби я спитав, яке ваше друге ім’я, ви відповіли б одразу. Я зовсім не применшую ваших проблем — хто завгодно, тільки не я, — але прошу змінити ваш погляд на речі хоча б на хвилину. Подумати про ті сфери вашого життя, в яких ви як і раніше почуваєте себе чудово.
— Гаразд. Ці усвідомлені й послідовні сновидіння — чи вони просто свідчать про те, наскільки добре діють усі системи організму, щось на кшталт індикатора наявності бензину в машині, чи справді допомагають людині функціонувати?
— Ніхто не знає цього напевне, але, швидше за все, і перше і друге. На початку п’ятдесятих, коли лікарі ще вважали панацеєю барбітурати,[17] деякі вчені навіть намагалися довести, що здоровий сон, за який ми так боремося, зі сновидіннями взагалі ніяк не пов’язаний.
— І що?..
— Тести не підтвердили цю гіпотезу. Люди, які переставали бачити сни, або ті, чий сон постійно переривався, почали страждати від різних розладів не лише фізичного, але й психічного здоров’я, аж до втрати здатності як пізнавати світ, так і емоційно реагувати на зовнішні й внутрішні подразники. До того ж у них виникли проблеми зі сприйняттям,[18] такі, наприклад, як гіперреальність.
Позаду Вайзера, біля дальнього кінця стійки, чоловік читав «Деррі ньюс». Із-за газети визирала лише його маківка й руки, ліву прикрашав претензійний перстень. На першій сторінці виднівся великий заголовок: «ЗАХИСНИЦЯ ПРАВА НА АБОРТ ПОГОДИЛАСЯ ВИСТУПИТИ В ДЕРРІ НАСТУПНОГО МІСЯЦЯ».
Нижче й дрібніше зазначалося:
«Групи прихильників руху “Друзі життя” обіцяють організувати акції протесту».
У центрі сторінки красувалася кольорова фотографія Сьюзен Дей — доволі привабливої, зовсім не такої, як на плакаті у вітрині магазину Далтона. Там обличчя її здавалося невиразним, навіть трохи зловісним, тут же Сьюзен Дей була сяючою, із променистим поглядом. Довге з мідним вилиском волосся було відкинуте назад, відкриваючи обличчя. Розумні, проникливі темні очі.
Отже, Сьюзен Дей усе-таки приїжджає. Песимізм Гамільтона Дейвенпорта себе не виправдав.
Але те, що побачив Ральф потім, змусило його забути й про Дейвенпорт, і про Сьюзен Дей.
Навколо рук чоловіка, що читає газету, як і біля його маківки, почала збиратися сіро-блакитна аура. Але особливо яскравою вона здавалася навколо персня з оніксом. Аура не затуманювала — навпаки, прояснювала, перетворювала камінь на якусь подобу астероїда з фантастичного фільму…
— Що ви сказали, Ральфе?
— Га? — Ральф ледве відвів погляд від персня. — Не знаю… Хіба я щось говорив? Гадаю, я запитав, що таке гіперреальність.
— Надчуттєва сприйнятливість, — пояснив Вайзер. — Ніби ви, не вживаючи жодної хімії, подалися в ЛСД-мандри.[19]
— О… — простягнув Ральф, спостерігаючи, як яскрава сіро-блакитна аура почала формувати складні рунічні візерунки за допомогою того пальця, яким Вайзер підбирав крихти пирога. Спершу це було схоже на літери, написані інеєм… Затим на речення, прописані в тумані… Потім на дивні, зухвалі, здивовані обличчя. Ральф кліпнув, і все зникло. — Звичайно, звичайно. Але послухайте, Джо, якщо народні засоби не допомагають, як, утім, і патентовані препарати, і навіть можуть змінити все на гірше, замість того щоб допомогти, що ж тоді залишається? Нічого. Правильно?
17
Барбітурати — лікарські препарати на основі барбітурової кислоти — справляють гальмуючий вплив на кору півкуль головного мозку і стовбурову частину великого мозку. Сон, викликаний барбітуратами (як і більшістю інших снотворних засобів), за своїм упливом відрізняється від природного сну. Барбітурати полегшують засинання, але міняють фазову структуру сну, вкорочуючи тривалість так званого швидкого (ортодоксального) сну.
18
При порушенні запам’ятовування, зберігання й відтворення фактів навколишнього середовища й особистого досвіду ведуть мову про кількісні розлади пам’яті. У поєднанні з помилковими спогадами, при змішанні минулого й теперішнього, реального й уявного — про якісні її розлади, що звуться парамнезією.