— Ви будете доїдати? — запитав Вайзер, показуючи на тарілку Ральфа.
Морозне сіро-блакитне світіння, подібне на арабську літеру із сухого льоду, зірвалося з кінчика його пальця.
— Ні. Я не голодний. Візьміть, якщо хочеться.
Вайзер підсунув тарілку Ральфа до себе.
— Не варто здаватися так швидко, — сказав він. — Мені б хотілося, щоб ви ще раз зайшли в «Райт-Ейд», я дам вам кілька візитних карток. Раджу вам: дозвольте цим хлопцям спробувати.
— Яким хлопцям? — Ральф заворожено дивився, як Вайзер відкрив рота, щоб відкусити шматок пирога. Кожен зуб оточувало вогненно-сіре світіння. Пломби блищали як маленькі сонечка. Крихти пирога і яблучної начинки (спокійно, Ральфе, спокійно) теж світилися. Потім Вайзер закрив рота, і світіння зникло.
— Джеймсу Рою Гонґу та Ентоні Форбесу. Гонг займається акупунктурою, його кабінет на Канзас-стріт. А Форбес — це лікар, що володіє мистецтвом гіпнозу, він приймає на Гессер-стріт. І перш ніж ви назвете їх шарлатанами…
— Я так не скажу, — спокійно вимовив Ральф. Рука його потягнулася до Магічного Ока, яке він і далі носив під сорочкою. — Повірте, я цього не зроблю.
— Що ж, чудово. Я вам раджу спочатку звернутися до Гонґа. Голки трохи відлякують, але сама процедура майже безболісна. Поняття не маю, що це таке і як спрацьовує, зате коли два роки тому мені стало особливо зле, Гонг мені дуже допоміг. Форбес теж непоганий — так я чув, — але я віддаю перевагу Гонгу. Він дуже зайнятий, але я постараюся вам допомогти записатися на прийом. То що скажете?
Ральф побачив яскраве сіре світіння, завтовшки з нитку, що вирвалося з куточка ока Вайзера й скотилося вниз по щоці, мов справжнісінька сльоза. І це все вирішило.
— Я згоден.
Вайзер радісно пересмикнув плечима:
— Чудово! А тепер розплачуємося й забираємося звідси.
На півдорозі до аптеки Вайзер зупинився, його увагу привернув плакат у вітрині. Ральф же тільки мигцем глянув на нього. Він уже бачив такий у вітрині магазину старого одягу.
— Розшукується за вбивство, — очужіло вимовив Вайзер. — Люди геть втратили розум.
— Так, — погодився Ральф. — Якби в нас були хвости, гадаю, більшість із нас днинськи ганялася б за ними, намагаючись відкусити.
— Огидна вигадка, — роздратовано сказав Вайзер, — але погляньте-но на це!
Щось було написане поруч із плакатом на запилюженому склі вітрини. Подавшись уперед, Ральф прочитав три коротких слова: «УБИТИ ЦЮ СУКУ». І далі стрілка, що вказувала на фото Сьюзен Дей.
— Господи, — прошептав Ральф.
— Та-а-ак, — погодився Вайзер. Діставши носову хусточку із задньої кишені штанів, він витер напис, залишаючи на склі яскраво-сріблистий слід, помітний тільки Ральфові.
Пройшовши слідом за Вайзером у кінець аптеки, Ральф завмер на порозі кабінету Джо, не більшого від кабінки громадського туалету, у той час як Вайзер, осідлавши єдиний тут високий табурет, почав телефонувати в офіс Джеймса Роя Гонґа, акупунктуриста. При цьому він натиснув кнопку гучномовця, щоб Ральф міг стежити за перебігом розмови. Реєстратор у приймальні Гонґа (якась Одра, взаємини з якою у Вайзера були набагато тепліші, ніж того вимагали професійні рамки) спершу повідомила, що доктор Гонґ не зможе прийняти нового пацієнта до Дня подяки.[20] Ральф одразу знітився. Вайзер зробив заспокійливий жест долонею — «Хвилиночку, Ральфе», — а потім упросив Одру знайти (або вигадати) час для містера Робертса на початку жовтня. Ще цілий місяць, але все-таки краще, ніж чекати Дня подяки.
— Спасибі, Одро, — подякував Вайзер. — Ти не передумала повечеряти зі мною сьогодні увечері?
— Звичайно, ні, — відповіла дівчина. — А тепер, будь ласка, вимкни цей чортів гучномовець — я хочу дещо шепнути тобі на вушко.
Вайзер натиснув кнопку й, вислухавши, розсміявся до сліз — Ральфові вони здалися чудовими рідкісними перлинами. Потім, двічі цмокнувши в трубку, він поклав її на важіль. — Ось, усе залагоджено, — сказав Вайзер, вручаючи Ральфові маленьку білу картку з датою й часом прийому. — Четверте жовтня, не так уже близько, але більше Одра нічого не змогла зробити. Вона молодець. А ось візитівка Ентоні Форбеса — на той випадок, якщо ви захочете звернутися до нього.
20
Офіційне свято на згадку про перших колоністів штату Массачусетс. Відзначається в останній четвер листопада.